— Погано ви знаєте свої справи. Шукайте картоплю на грузовиках, а не тут. Піднімай! — Ніколаєв завів мотор, і машина впритул під'їхала до шлагбаума.

Міліціонер, що досі стояв мовчки осторонь, підійшов і відчинив передні дверцята.

— Товаришу шофер, чому не підкоряєтесь інспекторові? Він на посту і виконує свій обов'язок. Куди їдете? Звідки? Пред'явіть документи.

— Та що ви, товаришу старшина!

— Пред'явіть документи! — рішуче повторив міліціонер. — А то далі не поїдете. Вашу путівку.

— Грізний начальник! — посміхнувся Іван Іванович. — Ніякої путівки у мене немає. Я сам собі виписую путівки. Це моя власна машина. Зрозуміло? Готівкою заплатив. А документи… — Іван Іванович поліз у кишеню. — Ось, будь ласка, техталон, ось посвідчення. Читай, якщо грамотний.

Міліціонер уважно подивився на водія і тихо, з гідністю сказав:

— Так, я грамотний, товаришу шофер. А от ви…

— Ну, ну, тільки без повчань! Роби своє діло!

Міліціонер подивився документи і, щось записавши у книжечку, повернув їх Івану Івановичу.

— Будь ласка. Кого везете? Гроші у пасажирів брали?

Водій усе ще гарячився:

— Людей везу, не биків! Хіба не бачиш?

Міліціонер і на цей раз не відповів. Він відчинив задні дверцята лімузина:

— Товариші, покажіть документи.

— Документи? Будь ласка, — охоче відгукнувся «Іван».

Він понишпорив у кишенях піджака і штанів, винувато посміхнувся:

— Пробачте, товаришу старшина, я не ту шкуру надів. Усі документи лишилися в новому піджаці. Розумієте, я так поспішав… Згляньтесь на наше становище: ми їдемо в Ужгород на похорон. Дядько у нас помер.

Міліціонер перевів погляд на іншого пасажира:

— А ваші документи?

— Мої документи в повному порядку, товаришу старшина. Всі при собі: паспорт, військовий квиток, довідка з місця роботи і навіть посвідчення про одруження.

«Петро» повільно поліз у кишеню. Намацавши рубчасту ручку пістолета, зсунув запобіжну кнопку і, не виймаючи руки з кишені, націлив дуло пістолета в живіт міліціонера.

Шпигун був певний, що вб'є Москаля першою ж кулею. Та пістолет не вистрелив. Він натиснув на спусковий гачок ще раз, ще… Пістолет мовчав.

«Петро» не один місяць навчався у шпигунській школі володіти зброєю. Він добре стріляв з пістолета — автоматичного і безшумного. На тренуваннях бив без промаху з будь-якого найтруднішого положення. Майстерно оборонявся і несподівано нападав, стріляв по рухомій мішені прикордонника і його сторожовому собаці, з вікна автомобіля, що шалено мчав; стріляв, лежачи в постелі, сидячи за обіднім столом, подаючи міліціонерові документи… Він добре засвоїв, куди і як треба стріляти, щоб знищити противника напевно. І ось тепер, коли треба було стріляти в міліціонера, а не в фанерну мішень, так оскандалився.

Що ж сталося? Чому пістолет не стріляє? «Петро» намацав у кишені обойму, що випала з пістолета. От роззява! Він так перелякався, коли міліціонер рішуче зажадав документів, що замість запобіжної кнопки натиснув іншу, ту, що звільняє з ручки обойму. Треба негайно вставити обойму в пістолет і трахнути цього архіввічливого міліціонера.

— Зараз, зараз, товаришу старшина, дістану документи, одну хвилинку, — посміхаючись, бурмотів «Петро».

— Будь ласка, я почекаю, спішити нікуди… Товаришу водій, ідіть до багаття і не підходьте до машини! — наказав старшина.

Іван Іванович мовчки виконав наказ міліціонера.

Яскраве полум'я добре освітлювало машину, обличчя пасажирів, їхній одяг. Москаль не був ні психологом, ні слідопитом. В міліції служив недавно, та й на білому світі прожив не так уже й багато, не встиг ще набути життєвого досвіду. І все-таки він запідозрив пасажирів, помітив їхні злякані, бліді і напружені обличчя. В машині валялися порожні пляшки від горілки і пива, на задньому сидінні побачив залишки їжі і пом'яту географічну карту.

Особливу увагу Москаля привернуло взуття пасажирів. Гумові мало поношені, з нестертою рубчастою підошвою чоботи виблискували лаком, але халяви чомусь до половини були відрізані. І, видно, зроблено це нашвидкуруч, тупим ножем, криво, абияк.

Старшина зрозумів, що які б документи не пред'явили йому ці молодчики, він не повинен вірити їм. Їх треба будь-що затримати. Затримати!

Багато може передумати і пережити людина за такий короткий час, як хвилина!

До цієї хвилини, до того, як доля звела старшину Москаля з двома небезпечними, на все готовими злочинцями, він не знав, що володіє блискавичною кмітливістю, рішучістю і відвагою, що не боїться смерті.