Шрифт:
– Не лярва? – Геник непідробно здивувався. – А хто ж?
– Ця дівка просила мене порятувати її. А як я можу порятувати, скажи на милість, якщо вона й не курва, не німецька підстилка? Чим проти цього бугая?
– Тоді чому прийшла?
– Захопив на базарі, там багато було сьогодні таких сільських роззяв, як ця. А може, деінде злапав. Ой, Боже мій, що за світ…
Галина сердито грюкнула тарілкою, взялася накидати квашених помідор і капусти, що син приніс перед тим з погреба.
– Красива? – спитав Геник.
– Не те слово, – відказала мати.
Коли вона хотіла нести ще дві тарілки з провіантом, Геник раптом скинувся, ступив крок до матері.
– Давай, я сам віднесу. Заодно й подивлюся, що за цяця залетіла на наше сідало.
У кімнаті Геник чемно привітався:
– Ґутен таґ, гер Катценберґер. [36]
І до гості:
– Доброго дня, пані.
– Доброго дня, – прошелестіла Соломійка.
– О, Гєнік, – зрадів Ганс-Йоахім. – Віпєш? Как ієто по-вашім? За компанія…
36
Доброго дня, пане Катценберґер (нім.).
– Чому б і не випити, гер Ганс-Йоахім, – вдавано весело мовив Геник.
Ганс-Йоахім налив йому й собі. Підняли чарки, навіть Соломійка.
– Прозіт!
– Прозіт, гер Катценберґер! Ваше здоровля, пані.
Вони випили й закусили, господар кімнати навіть дістав з тумбочки третю виделку. А тоді Геник спитав:
– Ви дозволите, пане Ганс, познайомитися з вашою чудовою гостею?
– Познайо… мітса? О, я, я! [37] – Ганс-Йоахім закивав головою. – Я знайт етот слово… Познайомітса? О, я… Гер Генік і фройляйн [38] Саломея – любоф… Как ето? С первій глаз?
37
Так (нім.).
38
Німецьке звертання до дівчини.
Він погрозив пальцем Генику, а потім Соломійці. Видно було, що вже трохи захмелів.
– Відповідайте, тільки швидко, – сказав Геник. – Вас звати Саломея?
– Ні. Соломія.
– Як ви сюди потрапили?
– Я… Довго розказувати… Я хотіла… визволити подругу… Він думав, що вона жидівка.
– А вона?…
– З нашого села. Тоді він… він сказав, що коли піду з ним, тоді відпустить неї.
– Он як?
Геник налив Гансу-Йоахімові й собі. Обоє випили, тільки тепер і Геник залпом. А тоді сказав, що мусить їх покинути. Щасливо, гер Ганс, пані Соломія.
У коридорі він глибоко видихнув, притулився спиною до стіни. У кухні ж сказав матері:
– Виявляється, у цьому задрипаному, забутому Богом містечку є благородні люди. Мало того, здатні пожертвувати собою заради іншого. Ну, не в містечку, але це не міняє суті.
– Отже, вона тобі сподобалася?
– Як ти кажеш, люба мамахен, не те слово. Не те речення і навіть не той абзац. Господи, та вона не тільки вродлива дівчина, а справжня людина! З двох великих літер – латиницею і кирилицею.
– Ти навіть тут лишаєшся філологом, Генику, – констатувала мати.
І вже тривожно:
– Що ти задумав? Що ти задумав?! Я ж бачу – задумав. Не смій нічого робити. У нього зброя. Ти чув, що ми за квартирантів з цього клятого вермахту відповідаємо головою? Обіцяєш?
– Я ще думаю, чи можна щось зробити, – Геник опустився на стілець. – Твій недовчений філолог шкодує, що він філологічна тютя, яка навіть не має завалящого пістолета.
– Я приготую їм каву, – сказала мати.
А в кімнаті, де сиділи двоє інших, Соломійка думала про те, аби швидше скінчилася ця наруга. Хай будь що буде, аби швидше. Неї не порятує ні ця жінка, ні цей худорлявий молодик з довгими тонкими пальцями і виразними карими очима, мабуть, її син. Проти страшної ворожої сили… що вона може зробити, проста дівчина, котрій всього лише перед Другою Пречистою пішов сімнадцятий рік…
Тим часом Ганс-Йоахім дістав з кишені фотографію, простяг Соломійці.
– Майн тохтер Марлен. [39]
Соломійка дивилася на біляву дівчину, що, посміхаючись, мружила очі. Пишне волосся розкинулося по плечах. Здавалося, дівчина на карточці вдивляється в цей світ і втікає од нього.
– Красьївая?
– О, так, – визнала Соломійка.
Ганс-Йоахім подумав, що вони ровесниці… Може, з різницею у рік-два.
Навіщо він показав фотографію Марлен? Адже тепер він не зможе… не зможе…
39
Моя дочка Марлен (нім.).
Думки плуталися в голові. Нехай. Він знайде собі іншу, може, й не таку вродливу, але… Все ж ця дівчина гідна співчуття й благородного жесту переможця. Арійця.
Ганс-Йоахім підвівся. Хміль розбирав його, він став пригадувати російські слова.
– Я отпускайт фройляйн Саломея… Отпускайт фас…
Соломійка не вірила своєму щастю. Звелася на ноги. У цей час двері відчинилися, і зайшов Геник з тацею в руках, на якій стояли дві чашки з кавою.
– О, єщьо віпьєм кофе, – сказав Ганс-Йоахім й опустився на стілець.