ќтже й Ўрам, розгл€даючи ту горор>=зьбу да читаючи еп>=таф>=њ, засмутивс€ душею да й каже:

Ч олико-то гроб>=в, а вс>= ж то т>=њ люде жили на св>=т>=, >= вс>= п>=шли на суд перед бога! —коро й ми п>=дем, де батьки >= д>=ди наш>=.

fа погадавши так, вийн€в >=з-за пазухи щирозлотий обушок, що одбив колись на войн>= у л€дського пана чи в недол€шка, да й пов>=сив на риз>= в богоматер>=.

<=з великоњ церкви повернули наш>= прочане до печер, коли ж дивл€тьс€ Ч >=де з печер против њх хтось у дорогих кармазинах, високий >= вродливий; а по кармазинах скр>=зь ком>=р >= поли гаптован>= золотом; зверху кире€ п>=дбита соболем; п>=дпиравсь ср>=бною булавою. ј за ним купа людей чимала, все в кармазинах да в саЇтах. „енц>= њх проводжали. Ўрам аж затремт>=в, €к гл€нув:

Ѕоже м>=й! Ч каже. Ч fа се ж —омко!

ј той соб>= зрад>=в, побачивши Ўрама. ќбн€лись, поц>=ловались >= довгенько держали один одного, обн€вшись.

fал>= прив>=тавсь гетьман >= з „ереванем. „еревань так зрад>=в, що н>=чого й не зм>=г сказати на гетьманське прив>=таннЇ, да вже обн€вшись, промовив т>=лько:

Ч ј, бгатику м>=й любезний!

„ереваниху назвав гетьман, в>=таючись, р>=дною ненею. ¬она аж помолодшала >= вже нащебетала йому вс€чини.

Ч ј ось >= мо€ наречена! Ч сказав —омко, обернувшись до Ћес>=. Ч ¬ам, €сна€ панно, чолом до самих н>=жок!

<= вз€в њњ за руку >= поц>=ловав €к дитину.

Ч fавно ми, Ч каже, Ч не бачились за в>=йськовими чварами, да ось немов господь нас >=зведе нав>=ки докупи.

Ћес€ почервон>=ла, да аж нахилилась, €к повна кв>=тка в трав>=, >= пригорнулась до матер>=, обн€вши њњ руку.

“ут-то вже ѕетро м>=й догадавсь, що за гетьман снивс€ „ереванис>=. ” них, мабуть, давно вже було з —омком поладжено. fивно т>=лько здалось йому, що „еревань про те ан>= гадки; да, видно, се така була пан>=, що справл€лась >= за себе, >= за чолов>=ка.

“епер уже н>=чого було думати про Ћесю ѕетров>=. ’оть в>=н був >= значний козак, да не против гетьмана; хоть в>=н був юнак уродливий, да не против —омка. Ђ—омко був воњн уроди, возраста >= красоти з>=ло дивноњї (пишуть у л>=тописах); був високий, огр€дний соб>= пан, кругловидий, рус€вий; голова в кучер€х, €к у золотому в>=нку; оч>= €сн>=, весел>=, €к зор>=; >= вже чи ступить, чи заговорить, то справд>= по-гетьманськи. “ак куди вже >=з ним м>=р€тись ѕетров>=!

Ќе пустив Ўрама —омко у печери, завернув до себе з ус>=ма на козацьке подв>=р’€. ј козацьке подв>=р’€ було не вкуп>= з монастирем; бо мир€нам здумаЇтьс€ гримнути >=нод>= й лишн>=й раз кубком або загомон>=ти буйними речами; так щоб не вводили брат>=њ в >=скушен>=в, сто€в на одшиб>= про такий случай хуторець. “уди —омко пов>=в своњх гостей.

”в>=йшли у св>=тлицю, а там уже все готове на стол>= до об>=ду.

Ўрам >=ще раз обн€в —омка.

Ч —ок>=л м>=й, Ч каже, Ч €сний!

Ч Ѕатьку м>=й р>=дний! Ч каже —омко. Ч я здавна привик звати тебе батьком!

“од>= Ўрам с>=в конець стола, п>=дпер руками сиву голову >= г>=рко заплакав.

”с>= засмутились. «дивовавс€ гетьман. «нав в>=н Ўрамову тугу натуру; сам був притомен, €к принесли до Ўрама козаки сина, с>=м раз наскр>=зь пробитого кул€ми. —тарий попрощавсь >=з мертвим т>=лом мовчки >= без плачу й жалю поблагословив на погреб. ј тепер ось >=ллЇтьс€ сльозами, мов на похоронах у ’мельницького, на тих смутних похоронах, що три дн>= гримали самопали, три дн>= сурмили смутно сурми, три дн>= лились козацьк>=њ сльози.

Ч Ѕатьку м>=й! Ч каже гетьман, приступивши до Ўрама. Ч ўо за б>=да тоб>= склалась?

Ч ћен>=! Ч каже, п>=дн€вши голову, Ўрам. Ч я був би баба, а не козак, коли б заплакав од свого лиха.

Ч “ак чого ж, бога ради?

Ч ј х>=ба ж н>=чого?.. ” нас ока€нний “етер€ торгуЇтьс€ з л€хами за христи€нськ>= душ>=, у вас дес€ть гетьман>=в хапаЇтьс€ за булаву, а що ¬крањна роз>=драна надвоЇ, про те ус>=м байдуже!

Ч fес€ть гетьман>=в, кажеш? ј нехай хоть один за нењ вхопитьс€, поки € держу в руках!

Ч ј <=ванець? ј ¬асюта?

Ч ¬асюта старий дурень, з його химери см>=ютьс€ козаки; а <=ванець гетьмануЇ т>=лько над п’€ниц€ми. fавно € потоптав би сю ледар, да т>=лько честь на соб>= кладу!

Ч “ак, ледар-то вони ледар, да й не дають твоњй гетьманськ>=й зверхност>= розшир€тись по ¬крањн>=!

Ч ’то тоб>= сказав? ќд —амари до лухова вс€ старшина зове мене гетьманом, бо в озельц>= на рад>= вс>= полковники, осаули, сотники, вс>= значн>= козаки прис€гли мене слухати.

Ч јже ж сьому правда, що ¬асюта подав у ћоскву лист против твого гетьманства?

Ч ѕравда, >= €кби не сива голова ¬асютина, то зробив би € з ним те, що пок>=йний гетьман >=з ладким.

Ч Ќу, >= тому правда, що <=ванц€ в —>=ч>= огласили гетьманом?

Ч <= тому правда; так що ж? ’>=ба не знаЇш юродства запорозького? ” них що ватажок, то й гетьман.

Ч «наю € його добре, пане €сновельможний! “им-то й боюсь, щоб вони не запод>=€ли тоб>= €коњ пакост>=. ќка€нна с>=рома нишпорить усюди по ¬крањн>= да баламутить голови посп>=льству. ’>=ба не чув ти поголоски про чорну раду?