Ч Ќу, козаче, коли вже тоб>= так пильно припало, то от тоб>= ус€ >=стор>=€. Ћес€ мо€ родилась у чудну планету; ще €к € нею ходила, приснивс€ раз мен>= сон дивен-дивен на прочудо. —лухай, козаче, та на ус мотай. «далось мен>=, н>=би посеред пол€ могила; на могил>= стоњть панна, а од панни с€Ї, €к од сонц€. <= з’њжджаютьс€ козаки >= славн>= лицар>= з усього св>=ту Ч од ѕодолл€, од ¬олин>=, од —>=вери >= од «апорожж€. ¬крили, бачс€, все поле, мов маки зацв>=ли по городах, вкрили да й стали битись один на один, кому буде та €сна€ панна. Ѕ’ютьс€ день, б’ютьс€ другий, Ч €к де не вз€всь молодий гетьман на кон>=. ”с>= склонились перед ним, а в>=н до могили Ч да й пон€в €сную панну. “акий-то був мен>= сон, козаче! ѕроходить день, другий Ч н>=€к його не забуду. ”дарилась € до ворожки. ўо ж ворожка? як ти думаЇш?

Ч я думаю т>=лько, Ч каже ѕетро, Ч що ти, пан>=матко, з мене глузуЇш, от >= все!

Ч Ќ>=, не глузую, козаче. —лухай да на ус мотай, що сказала ворожка. Ђј що ж, Ч каже, Ч пан>=, сей тоб>= сон пророкуЇ дочку >=з з€тем. fочка в тебе буде на весь св>=т красою, а з€ть Ч на весь св>=т славою. Ѕудуть >=з’њжджатись з усього св>=ту пани й гетьмани, дивоватимутьс€ крас>= твоЇњ дон>=, дароватимуть њй ср>=бло-злото, та н>=хто њњ не обдаруЇ краще од судженого. —уджений буде €сен красою м>=ж ус>=ма панами >= гетьманами; зам>=сть очей будуть зор>=, на лоб>= Ч сонце, на потилиц>= Ч м>=с€цьї. “ак промовила мен>=, в>=щуючи, стара бабус€. як ось, справд>=, дав мен>= господь дочку Ч справдилось бабусине слово: н>=вроку њй, не посл>=дуща м>=ж д>=вчатами. “рошки згодом зашум>=ло по ¬крањн>=, закип>=ло, мов у казан>=, >= стали з’њжджатись у ињв пани да гетьмани Ч справдилось друге бабусине слово. ”с>= дивовались на мою дитину, даровали њй сережки, дорог>= перстен>=; т>=лько ж н>=хто так не обдаровав њњ, €к той гетьман, що мен>= снивс€. fорожчий над ус>= подарунки був його подарунок, >= кращий над усе панство >= лицарство був молодий гетьман: зам>=сть очей Ч зор>=, на лоб>= Ч сонце, на потилиц>= Ч м>=с€ць. —правдилос€ ще раз ворожчине слово. ”с>=х пан>=в >= гетьман>=в затемн€в в>=н красою. <= говорить мен>=: ЂЌе оддавай же, пан>=матко, своЇњ дочки н>= за кн€з€, н>= за лицар€; не буду женитись, поки виросте Ч буду њй в>=рною дружиноюї. fай же, боже, >= ти, мати божа, щоб >= се справдилось на щаст€ й на здоров’€!

“ут саме вињхали вони >=з-за гори. ѕеред ними так >= заблищало, так >= замигот>=ло, так >= замережило церквами, хрестами, горами >= будинками. —в€тий город с>=€в, €к той русалим. —онце ще не п>=дн€лось високо; так не то що церкви й хоромини, да й зелен>= сади, >= все, що заглед>=ло око в иЇв>=, усе гор>=ло, мов парча золототкана€.

ѕрочане перехрестились >= сотворили молитву. ј ѕетро њде соб>= >= не бачить, >= не чуЇ н>=чого: так опентала його „ереваниха.

<=V

¬есело й т€жко згадувати нам тебе, старий наш д>=ду иЇве! Ѕо й велика слава не раз тебе ос>=€ла, >= велик>=њ злигодн>= на тебе з ус>=х бок>=в збирались… —к>=лько-то кн€з>=в, лицарства >= гетьман>=в добуло, воюючи за тебе, слави; ск>=лько-то на твоњх улиц€х, на тих старосв>=тських стогнах, на валах >= церковних цвинтар€х пролито кров>= христи€нськоњ! ”же про тих ќлег>=в, про тих —в€тослав>=в, про т>=њ €сири половецьк>=њ н>=чого й згадувати. “у славу, т>=њ злигодн>= вибила нам >=з голови безбожна татарва, €к уломивс€ Ѕатий у твоњ «олот>= ворота. Ѕуде з нас >= недавн>=х споминок про твою руњну.

<=ще ж от >= дванадц€ти л>=т не нал>=чив Ўрам, €к у той нещасливий Ѕерестецький р>=к прийшов до иЇва –адз>=в>=лл >=з литвинами, усе попалив >= пограбував, а м>=шане, с>=вши на байдаки, мусили до ѕере€слава вт>=кати.

“а люта пожежа >=ще не зовс>=м загладилась: куди не кинь оком, усюди виден був по њй просл>=док. Ќа коморах, на стан€х, на огорожах, пом>=ж св>=жим деревом чорн>=ють колодки, а >=нде гарний колись сад стоњть пустирем незагороджений; на спустошалому дворищ>= стирчать т>=лько печ>= да ворота; а де чи д>=лованн€, чи щит над вор>=тьми, чи €ка хоромина, то все те нове, >=ще й дерево не посин>=ло.

—мутно, було дивитись Ўрамов>= на т>=њ признаки пожеж>=. “>=льки й краси було в иЇв>=, що церкви бож>=њ, да городи з червоними маками, да ще т>=њ гори круто€р>=, з зеленими покотами.

“од>= ще трохи не весь ињв м>=стивс€ на ѕодол>=; ѕечерського не було зовс>=м, а —тарий, або ¬ерхн>=й город п>=сл€ ’мельнищини безлюдовав. fе-не-де сто€ли по ѕодолу кам’€ниц>=: а то все було дерев’€не: >= ст>=ни з баштами круг ѕодолу, >= замок на гор>= исел>=вц>=. ”лиц>= були узеньк>=, плутались то сюди, то туди; а >=нде зам>=сть улиц>= майдан, >= н>=хто його не забудовуЇ, >= н>=чого на йому нема, т>=лько гуси пасутьс€.

ѓдуть наш>= прочане по тих закоулках, аж дивл€тьс€, Ч посеред улиц>= збились вози у купу. Ўрам послав сина прочистити дорогу. ѕоскочив ѕетро до воз>=в; гл€не, аж за возами, коло хати, перед іаночками, сидить юрба людей. ѕосередин>= килим, на килим>= пл€шки, чарки >= вс€ка страва.

ѕетро зараз догадавсь, що се, мабуть, чолов>=ков>= дав бог родини абощо, так на радощах частуЇ вс€кого, хто б не йшов або њхав улицею. ёрба гостей з>=бралась уже чималенька, >= все були м>=щане. «нат>= були м>=щане раз уже з того, що не носили шабель, Ч т>=лько н>=ж коло по€са: одн>= пани да козаки ходили при шабл€х. ј вдруге, знат>= були з того, що п>=дпер>=зувались по жупану, а кунтуш>= носили наопашки (тод>= було коли не пан або не козак, то по кунтушу й не п>=дпер>=зуйсь, щоб >=нде носа не втерто). <=ще ж >=з того були вони знат>=, що не важились ходити у кармазинах: ходили тод>= в кармазинах т>=лько люде значн>= да шабльован>=, а м>=щане од€гались синьо, зелено або в горохв€ний цв>=т; убог>=њ носили личакову одежу. „ерез те козаки дражн€ть було м>=щан личаками, а м>=щане дражнили козак>=в кармазинами.

ост>= сид>=ли за трапезою не мовчки: балакали таки й геть-то голосненько, що ѕетро мусив добре гукнуть через вози Ђfобриденьї. ќбернулось тод>= до нього дв>= чи три голови.

Ч ѕане господарю! Ч каже. Ч <= ви, шановна€ громадо! ѕросить паволоцький Ўрам пропуска через табор.

—коро назвав Ўрама, зараз де€к>= повставали да й дивл€тьс€; а господар п>=знав ѕетра да й каже:

Ч fе ж той Ўрам? :е х>=ба дес€та дол€ старого Ўрама.

Ч fе тоб>= дес€та! Ч п>=дхопили, шуткуючи, гост>=. Ч ’>=ба сота!