Ч <= сотоњ нема! Ч закричали ус>= гурбою. Ч ’оч тис€чу таких красних жупан>=в >=зложи докупи, то все-таки не буде Ўрама!

”с>= були рад>= з такоњ вигадки; >=нш>= аж реготали: клюкнули вже зранку добре. як ось п>=д’њхав >= сам Ўрам. —коро заглед>=ли його сиву бороду, зараз вози поодкочували геть >= повиходили до його назустр>=ч. осподар >=з пл€шкою й чаркою попереду.

Ч ќт наш старий Ўрам! Ч кричали м>=щане. Ч ќт наш батько!

Ч ўо се, “арасе? Ч каже тод>= Ўрам господарев>= (а господар колись був у охочих козаках у Ўрама сурмачем). Ч —упротив кого се ти заложив такий табор? «даЇтьс€ ж тихо на ¬крањн>=?

Ч fе тоб>= тихо, пане полковнику чи панотче?.. я вже не знаю, €к тепер тебе й величати, Ч каже “арас —урмач. Ч fе тоб>= тихо? —ьогодн>= народивсь у мене такий лицар, що аж земл€ затрусилась. fав мен>= бог сина, такого ж, €к >= €, “араса. оли миш голови не одкусить, то й в>=н по-батьк>=вськи трубитиме козакам на приступи; та й тепер уже трубить на всю хату.

Ч Ќехай велик росте да щаслив буде! Ч каже Ўрам.

Ч „им же тебе шанувати, вельможний пане?

Ч Ќ>=чим не треба, “арасе.

Ч як то н>=чим? Ч здивовавшись, каже —урмач. Ч ’>=ба зарок положив?

Ч Ќе зарок, “арасе, а, прибувши до иЇва, вс€к христи€нин повинен перше поклонитись церквам божим.

Ќе так>=вський же був >= “арас, щоб угомонивсь одразу.

Ч fоброд>=ю м>=й, Ч каже, Ч любезний? оли б € знав, що така мен>= на стар>=сть буде честь од пана Ўрама, то враг мене в>=зьми, коли б € засурмив вам хоч на один приступ! ’>=ба ж ти не рад моЇму “арасков>=, що не хочеш попорськати його пелюшок? “об>=, мабуть, байдуже, чи виросте з його добрий козак, чи закор€в>=е, €к жидовча!

Ч –ад € йому з щирого серц€, Ч каже Ўрам, Ч пошли йому, господи, щастЇ й долю; т>=лько ж не та пора тепер, щоб гул€ти нап>=дпитку.

Ч “а на добре д>=ло, доброд>=ю, завс>=ди пора. fивись, ск>=льки воз>=в коло хати! Ќ>=хто не одцуравсь моЇњ хл>=ба-сол>=. <=нший на €рмарок бравс€, >=нший у гай по к>=лл€, >=нший з пашнею до млина; та отже коли припало пильне д>=ло, що треба прив>=тати нового чолов>=ка, то нехай €рмаркуЇ соб>= хто хоче, нехай свин>= лаз€ть у город, а ж>=нка рве на соб>= волосс€, Ч тут ось треба запоб>=гти, щоб новому чолов>=ков>= не г>=рко було на св>=т>= жити. ј то скаже: Ђќт у мене батько такий-с€кий був! ѕоскупивсь >=справити €к сл>=д родини, а тепер >= њж хл>=б пополам >=з сл>=зьми!ї

Ч ќдумайс€, бога ради, “арасе! Ч каже Ўрам (уже йому докучило слухати п’€не верз€канн€). Ч „и до реч>= ж отеЇ чолов>=ков>=, прињхавши до церков божих, до мощей св€тих, застр€ти на хрестинах?

Ч “а що ти, куме, коло нього панькаЇш? Ч сказав хтось >=збоку товстим голосом. Ч ’>=ба не знаЇш, що се таке? «най нас, пан>=в! ќт воно що! —казано Ч кармазини. —ебто вже наш брат њм не кунпан>=€, Ч от воно що!

як сказав, то наче >=скру в порох укинув. ”с>= так >= загор>=лись, бо м>=щане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали.

Ч , пек же його матер>=! Ч закричало дес€теро разом. Ч “ак ми т>=лько тод>= кунпан>=€ кармазинам, €к треба виручати њх >=з-п>=д кормиги л€дськоњ?

Ч ѕхе, Ч каже господар, Ч €кого ж чорта нам коло них панькати?

Ч ди€волу кармазин>=в! Ч загукала громада, роздрочившись, €к бугањ. Ч ¬они т>=лько вм>=ють бр€жчати шабл€ми; а тод>= де були с>= бр€зкуни, €к безбожний –адз>=в>=лл загуркотав >=з гармат у городськ>= ворота?

«акип>=в же й Ўрам, почувши так>= реч>=.

Ч ј ви ж, Ч каже, Ч прокл€т>= салогуби, де тод>= були, €к л€хи обгорнули нас п>=д Ѕерестечком, мов горщок жаром? fе ви тод>= були, €к припекли нас з ус>=х бок>=в, що трохи не половина в>=йська викип>=ла? ¬и тод>= бр€жчали не шабл€ми, а тал€рами да дукатами, що понабирали од козак>=в за гнил>= п>=дошви да д>=р€в>= сукна! а! ј –адз>=в>=лл прийшов, так ви, ока€нн>=, не одв>=товали йому й разу з гармати! ѕлюгав>=њ страхополохи! ќддали самох>=ть –адз>=в>=ллов>= м>=сто >=, €к т>=њ баби, заголосили: Ђ«года!ї як же запалав ињв да почали литвини душити вас, що овечок, так хто п>=дскочив до вас на п>=дмогу, коли не козаки? Ѕ>=долаха fжеджел>=й >=з жменею тих с>=ромах улет>=в у ињв, €к голуб у гн>=здо за шул€ком; а ви п>=дперли його, зайц>= н>=кчемн>=њ? fурень пок>=йник був! я не Ћитву, € вас би с>=к да рубав, б>=сов>= д>=ти! я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!

Ч який гаспед одвойовував наше добре, опр>=ч нас самих? Ч кричали м>=щане. Ч ќдвоювали козаки!.. “а хто ж були т>= козаки, коли не ми сам>=? —е то тепер, з вашоњ ласки, не носимо ми н>= шабель, н>= кармазину. озацтво ви соб>= загарбали, сам>= соб>= пануЇте, ридванами њздите, а ми будуй власним коштом ст>=ни, пал>=сади, башти, плати чинш, мито >= чорт знаЇ що! ј чом же би >= нам по-козацьки не причепити до боку шабл>= та й не сид>=ти, згорнувши руки?

Ч озаки сид€ть, згорнувши руки! Ч каже Ўрам. Ч ўоб ви так по правд>= дихали! оли б не козаки, то давно б вас чорт >=злизав, давно б вас дос>= л€хи з недол€шками задушили або татарва погнала до риму! Ѕезумн>=њ глави! fа т>=лько козацькою одвагою держитьс€ на ¬крањн>= предс€ –усь >= благочестива в>=ра! fай њм ус>=м козацьке право! —казали б ви се батьку Ѕогданов>=: в>=н би €краз потрощив об ваш>= дурн>=њ голови свою булаву! fе в св>=т>= видано, щоб увесь люд жив при однаковому прав>=? ”с€кому своЇ: козакам Ч шабл€, вам Ч безм>=н да терези, а посп>=льству Ч плуг да борона.

Ч оли ус€кому своЇ, Ч каже “арас —урмач (а пл€шкою махаЇ так, що аж гор>=лка ллЇтьс€), Ч коли ус€кому своЇ, то чом же нам шаблю >= козацьку волю не назвати своЇю? ” козак>=в не ставало в>=йська, Ч ми с>=ли на кон>=; у козак>=в не було грошей, Ч ми дали њм >= грошей, >= зброю; укуп>= били л€х>=в, укуп>= терп>=ли вс€к>= пригоди, а €к прийшлось до розкв>=танн€, то козаки зостались козаками, а нас у посп>=льство повернено! ўо ж ми таке? ’>=ба ми не т>=њ ж козаки?

Ч ’>=ба ж ми не т>=њ ж козаки? Ч п>=дхопила громада,