мені не можна...

О к с а н а

Вже й сього не можна?

Г а н н а

А з мамкою піти — вона розплеще

усім про те, чого я там сиджу.

О к с а н а (сміючись)

А ти ж там що ворожиш?

От хитруха!

Г а н н а

Та я нічого... тільки виглядаю,

чи не проїдуть вулицею часом

царські стрільці. Вони надвечір їздять.

О к с а н а

Либонь, царський стрілець тобі устрелив

дівоче серденько?

Г а н н а

Та я ж, Оксано,

заручена.

О к с а н а

За царського стрільця?

Г а н н а

Авжеж.

О к с а н а

То чом же він до нас не прийде?

Г а н н а

Хоч би й прийшов, то я ж хіба побачу?

Я в теремі, а він там, у світлиці.

О к с а н а

То вам і бачитись не можна?

Г а н н а

Де ж там!

О к с а н а

Прилюдно — ні, а тільки крадькома?

Г а н н а

Ні, як то крадькома?

О к с а н а

А ти ж хотіла

до нього вийти у садок.

Г а н н а

До нього?

Ні, я ще сорому не загубила!

І як се ти подумати могла,

що я тебе просила проводжати

мене на сходини?.. Невже, Оксано,

вважаєш ти, що я така нечесна?

О к с а н а

Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?

Як дівчина постоїть на розмові

з своїм зарученим, то вже й нечесна?

Г а н н а

Авжеж, тут так.

О к с а н а

Навіщо ж ти виходиш

туди в садок?

Г а н н а

Я здалека дивлюся,

як він там вулицею проїздить.

Інакше ж я його нігде не бачу,

хіба що в церкві.

О к с а н а

Де ж ви розмовляли?

Г а н н а

Нігде.

О к с а н а

А як же він тебе посватав?

Г а н н а

Як? Через сваху. Як звичайно всі.

О к с а н а

Я щось не розберу.

Г а н н а

Бо ти не знаєш

тутешніх звичаїв. Нехай лиш мати

тобі розкажуть, бо всього достоту

і я не знаю.

О к с а н а

Нібито виходить,

що ви отак, не мовивши ні слова,

і поберетесь?

Г а н н а

Так найпристойніше.

О к с а н а

Чудна тут молодь!..

(Усміхається якимсь спогадам мовчки.

Потім стиха, мрійливо).

Я ж було щовечір

виходжу до Степана на розмову.

Г а н н а

Як заручились?

О к с а н а

Та... як заручились...

Ну, раз стояла з ним, не заручившись,

інакше хто ж засвататися може?

Г а н н а (закриваючись)

Ой лихо, сором!

(Оксана мовчки знизує плечима).

Г а н н а

А твоя матуся

не знає й досі про твої стрівання?

О к с а н а

Чому не знає?

Г а н н а

Що ж, вона простила,

не прокляла тебе?

О к с а н а

Та за що, Ганно?

Самі ж вони були пак молоді,

то знають, що то любощі.

Г а н н а

Оксано!

Що тільки ти говориш?

(Знову закриваєтьс я)

О к с а н а (сміється)

От дурненька!

С т е п а н (увіходить поспішно)

Оксаночко, перевдягнися швидше

в московське вбрання. Там прийшли бояри.

О к с а н а

Та мати ж кажуть, що жінкам не можна

між чоловіцтвом бути.

С т е п а н

Бачиш, любко,

ти маєш тільки їх почастувати

та й знов у терем вернешся.

О к с а н а

Отак?

А як же частувати їх, Степане?

По-нашому, чи, може, як інакше?

С т е п а н

Ти винесеш їм на тарелі меду, —

матуся прилаштують, як там треба, —

уклонишся, боярин поцілує

тебе в уста...

О к с а н а

Степане! Що ти кажеш?

Мене бояри цілувати мають?

Чи се мені причулося?

С т е п а н

Ні, серце,

воно так є, та в тім нічого злого, —

то тільки звичай!

О к с а н а