Ні, учено мене, що се не так!

П е р е б і й н и й

Не звикли якось ми такого чути...

проте... було б на світі, може, менше

гріха і лиха, якби всі гадали

по-твоєму...

І в а н (згірдно)

Се в Києві ченці

навчають отакого!

О к с а н а

Ти ж, Іване,

у Києві не вчився. Звідки знаєш,

чого там научають?

І в а н (зачеплений)

От знайшлася

зненацька оборонниця для тебе,

боярине!

О к с а н а

Я тільки правду мовлю...

(Засоромлена, подається з рундука в садок.

Увіходить з будинку на рундук джура).

Д ж у р а

Там, пане, я приніс для гостя речі.

П е р е б і й н и й

Ходім, Степане,

покажу, де маєш в нас мешкати.

С т е п а н (до Перебіинихи)

Спасибі, паніматко,

за хліб, за сіль!

П е р е б і й н и х а (з косим поглядом на сина)

Пробач, коли що, може,

прийшлось на перший раз не до сподоби...

(Степан з Перебійним і джурою йдуть у будинок).

П е р е б і й н и х а (до Івана нишком)

Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?

І в а н

Ат! Хай же він хоч раз почує правду!

П е р е б і й н и х а

Адже ти чув, що він казав...

І в а н

Овва!

бурсак, та щоб не вмів замилить очі!

П е р е б і й н и х а

Мені він до сподоби, — добрий хлопець,

такий увічливий...

І в а н

Та вам вже, звісно,

язиком приподобатись недовго.

П е р е б і й н и х а

Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь

таким до гостя гострим! Се ж неначе

на те його ми в хату запросили,

щоб ним помітувати. Незвичайно!

І в а н

Та вже гаразд, не буду зачіпати.

(Зіходить з рундука).

П е р е б і й н и х а

Куди ти?

І в а н

От піду до товариства.

(Їде через садок, перескакує через тин і зникає.

Увіходить служебка і збирає зі стола).

П е р е б і й н и х а

Де ти, Оксано?

О к с а н а (виходить із-за куща з кухликом в руці)

Ось я тута, мамо.

Се я барвінок поливаю.

П е р е б і й н и х а

Справді,

полити слід, — зовсім посох на сонці.

Полий же й те, що ми пересадили.

П е р е б і й н и х а і служебка, зібравши зі стола, йдуть у будинок. Оксана,

поливаючи квіти, співає веснянки. В садку сутеніє.

С т е п а н нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук,

прудко та звинно зіскакує з рундука на землю і підходить до Оксани.

О к с а н а (уриває спів і впускає кухля)

Ой лихо! Хто се?..

С т е п а н

Панночко, се я.

Прости мене. Ти гніватись не мусиш,

бо ти ж мене сама причарувала

і звабила, як соловейко, співом.

Я не своєю силою прийшов...

О к с а н а (засоромлено і разом гордовито)

Боярине, до чого сії речі?

Мені їх слухати не випадає.

(Хоче йти).

С т е п а н (затримує її за руку)

Ні, ти не підеш так...

О к с а н а (вражена, вириває руку)

Се що за звичай?

Я не холопка з в о т ч и н и твоєї!

С т е п а н (знищений)

Я не хотів образити тебе.

Запевне, вільна ти... Яка журба

тобі, що я поїду на чужину

з розбитим серцем, що коханий спогад

про зустріч милу обіллє отрута?

Тобі дарма, дівчино-гордівнице...

Хто я для тебе? Зайда, заволока...

Адже мене усюди так зовуть...

Ти завтра вже про мене й не згадаєш...

О к с а н а (спустивши очі)

Хіба ти завтра їдеш?

С т е п а н

Що ж я маю

тобі тут очі мулити собою?

О к с а н а

Виходить, наче я тебе жену...

Я ще ж тобі не мовила ні слова...