С т е п а н

Невже я маю ще й того діждатись,

щоб ти мені сказала: "Вибирайся"?

О к с а н а

(збентежена, зриває з вишні листочки,

кусає їх (розщипує в руках)

Який же ти чудний! Ну, що ж я мала

тобі казати? Я не звикла так...

Я інших паничів роками знаю

і ще від них такого не чувала...

а ти... недавно що приїхав...

С т е п а н

Панно!

Ті паничі безжурно походжають

не. щирому дозвіллі по садочках

та вибирають квітку для забави,

і тільки ждуть, щоб краще розцвілася.

А я ж, як в'язень, що на час короткий

з темниці вирвався і має хутко

з веселим світом знову попрощатись

і розцвіту не має часу ждати.

Мені була б не для забави квітка,

я бачу в ній життя і волі образ

і краю рідного красу. Для мене

куточок той, де б посадив я квітку,

здавався б цілим світом... Я забув,

що ти живеш на волі, що для тебе

привабного нема нічого там,

де я живу, і навіть буть не може...

О к с а н а (стиха, похиливши голову)

Чого ж ти так у тому певен?

Ти наче думаєш, що я вже справді

якась ростина, що в мені немає

ні серця, ні душі...

(В голосі злегка бринять сльози Вона уриває).

С т е п а н (знов бере Ті за руку, вона не боронить)

Оксано, зоре!..

Пробач... я сам не знаю... я не смію...

(з поривом)

Ні, я не можу, я не маю сили

тебе зректися!

(Пригортає Оксану).

Серденько, скажи,

чи любиш ти мене! Промов же слово!

О к с а н а

Хіба ж би я з тобою так стояла?

(Ховає обличчя у нього на грудях. Німа сцена).

С т е п а н

Я завтра старостів зашлю до тебе.

Чи батько твій їх прийме?

О к с а н а

Татко дуже

тебе вподобав і матуся теж.

С т е п а н

Що тільки дам тобі я на чужині

замість веселощів рідного краю?

Своє кохання вірне, більш нічого...

О к с а н а

Не думай, ніби я пуста панянка,

що тільки має на умі забави

та залицяння. Сі трудні часи

думок поважних І дівчат навчили.

Якби ти знав, як туга кров гнітить!.. ,

С т е п а н

Кров?

О к с а н а

Так. Не раз, вернувшися з походу,

лицарство з нами бавиться при танцях.

Простягне руку лицар, щоб узяти

мене до танцю, а мені здається,

що та рука червона вся від крові,

від крові братньої... Такі забави

не веселять мене... Либонь, ніколи

не прийняла б я перстеня з руки

такого лицаря...

(Гладить йому руку).

Оця рука

від крові чиста.

С т е п а н

Се не всі вважають

за честь.

О к с а н а

А я відразу привернулась

до тебе серцем за твою лагідність.

Скажи, чи всі такі в твоїй родині?

С т е п а н

Родина в нас мала: сестра, й матуся,

та брат маленький. Так, вони у мене

всі не лихі.

О к с а н а

Твоя матуся, може,

не злюбить незнайомої невістки?..

Що я тоді почну там на чужині,

далеко так від роду?

С т е п а н

Ні, Оксано,

того не бійся. Мати будуть раді,

що привезу я жінку з України, —

мій батько, умираючи, бажав,

щоб я десь в ріднім краю одружився.

Тебе ж малою мати пам'ятають.

(Знов пригортає її).

Та й хто ж би не злюбив моєї долі,

голубоньки Оксаночки моєї?

Се тільки в пісні всі свекрухи люті,

а ти побачиш, як моя матуся

тобі за рідну стане.

О к с а н а

Дай-то боже!

С т е п а н

Мені тепер здається, що нігде

на цілім світі вже нема чужини,

поки ми вдвох з тобою. От побачиш,

яке ми там кубелечко зів'ємо,

хоч і в Москві. Нічого ж там чужого

у нашій хатоньці не буде, — правда?