Прочитав обидва романи Макдоналда. Подумав, чи не дістати з багажника власну незавершену книгу, але думка про те, щоб її перечитувати, відгукнулась нудотою. Тож я просто сидів у напівпроваленому кріслі, поки надворі зовсім не стемніло. А тоді пішов до маленької спальні, де колись були спали Розетта й Джун Освальд. Ліг, скинувши взуття, але одягнений, підклавши собі під голову подушку, взяту з крісла у вітальні. Двері я залишив прочиненими і світло у вітальні ввімкнутим. При його жеврінні я міг бачити намальованих тут пастеллю дівчаток у зелених сарафанчиках. Я розумів, що попереду в мене ціла ніч, протягом якої щойно перебутий довгий день здасться коротким; я так і лежатиму там без сну, з ногами, що звисають з кінця ліжка ледь не до підлоги, допоки перше світло дня двадцять другого листопада не почне просочуватися крізь вікно.

І ніч таки довготягнулася. Мене мучили усілякі «а що як» й «аби ж то» та думки про Сейді. Ці мучили найгірше. Туга за нею, бажання бути з нею сягали в такі глибини, де вчувалися вже на рівні фізичного болю. В якийсь момент, певне, вже далеко по півночі (я перестав позирати на годинник; повільний рух стрілок вганяв мене у ще більшу депресію), я запав у сон, бездонний, без сновидінь. Бозна, як довго я міг проспати наступного ранку, якби мене не розбудили. Хтось делікатно мене торкнувся.

— Нумо, Джейку. Розплющуй очі.

Я слухняно розплющив очі, але, уздрівши, хто сидить біля мого ліжка, подумав спершу, що бачу сон. Та потім простягнув руку, торкнувся холоші її вицвілих синіх джинсів і відчув під пальцями цупку тканину. Волосся вона мала підв’язане вгору, обличчя майже без гриму, спотворена ліва щока ясно видна, просто впадає в очі. Сейді. Вона знайшла мене.

Я сів і обняв її, без жодних думок. Вона обняла мене навзаєм, сильно-сильно, як тільки могла. Потім я її цілував, смакуючи її справжність — суміш ароматів тютюну та «Ейвона». Помада на губах бліда; схвильована, вона її майже всю сама встигла обкусати. Дочув запах її шампуню, її дезодоранту і маслянисті обертони розпареної тривожності під усім тим. Я торкався-торкався: її стегна і грудей, припухлості її пошрамованої щоки. Вона була тут.

— Котра година, мій вірний «Таймекс» став.

— Чверть на дев’яту.

— Ти жартуєш? Цього не може бути!

— А таки є. І я, на відміну від тебе, цим зовсім не здивована. Скільки ти вже не спав як слід, якщо не рахувати ті випадання з реальності на пару годин?

Я все ще намагався усвідомити той факт, що реальна Сейді тут, у Форт-Ворті, в домі, де колись жили Лі з Мариною. Як таке могло трапитися? Заради Бога, як? І це ще не все. Кеннеді також був у Форт-Ворті, саме в цю мить він проголошував промову на сніданку з членами місцевої Торгівельної палати в готелі «Тексес».

— Моя валізка у мене в машині, — сказала вона. — Ми поїдемо «Жуком», куди нам треба, чи твоїм «Шеві»? Мабуть, краще «Жуком». Його легше припаркувати. І взагалі, якщо ми зараз же не виїдемо, за будь-яке місце нам доведеться платити дуже дорого. На вулицях вже повно спекулянтів стоянками, так і розмахують прапорцями. Я сама бачила.

— Сейді… — я помотав головою в намаганні її прояснити і вхопив свої туфлі. У голові я мав думки, повнісінько, але вони крутилися, мов папірці у смерчі, і жодної я вхопити не міг.

— Я тут, — відгукнулась вона.

Так. У тому-то й була проблема.

— Ти не можеш їхати туди зі мною. Це надто небезпечно. Мені здавалося, я тобі це вже пояснював, але може, недостатньо ясно. Коли намагаєшся змінити минуле, воно огризається. Воно розірве тобі глотку, якщо даси йому шанс.

— Ти все розказав ясно. Але ти не можеш зробити цього один. Подивись правді в очі, Джейку. Трішечки ваги ти набрав, але все одно ти поки ще схожий на городнє опудало. Ти кульгаєш, і кульгавість у тебе дуже кепська. Ти мусиш зупинятися через кожні дві-три сотні кроків, щоб дати відпочити коліну. Що ти робитимеш, якщо треба буде побігти?

Я не казав нічого. Тільки слухав. Тим часом заводячи годинник, виставляючи на ньому час.

— І це ще не найгірше. Ти… ой-ой! Що ти робиш?

Я вхопив її за стегно.

— Перевіряю, чи ти реальна. Я все ще не можу в це повірити.

Лайнер «Ер Форс-1» [657] торкнеться шасі летовища «Лав Філд» менш ніж за три години. І хтось вручатиме Джекі Кеннеді троянди. В інших зупинках в Техасі їй дарували троянди жовті, але букет від Далласа буде червоним [658] .