— Ми, — подружка жадібно жувала, забувши про всі на світі дієти, — ми маємо милувати око.

— А ще? — Не зовсім зрозуміла Оленка. Вона з жахом спостерігала, як подруга поглинала їжу. Невже у таку тендітну дівчину може так багато влізти.

— Я три дні сиділа на кефірі, — прочитавши думки Оленки, відповіла Оля. — Оленко, ми маємо розважатись, посміхатись симпатичним багатим дядечкам. Танцювати з ними, якщо запросять. Оля взяла кілька еклерів і ще келих шампанського. — Оленко, бери щось їж. Такого ти ще не куштувала.

На столах, застелених світло-салатовими скатертинами, на білих тарілках з гарними візерунками були викладені свіжі та консервовані овочі. Біля кожної тарелі, яка апетитно підморгувала гостям, стояла невеличка табличка. Золотистими літерами було виведено назви «канапе з маринованим восьминогом та лаймом», «канапе з копченою куркою, мандарином та виноградом», «канапе з креветкою та авокадо» і так далі.

Оленка з пересторогою дивилась на всі ці назви і обережно накладала на свою тарілочку те, що викликало у неї найменше підозр.

Оля енергійно і впевнено крокувала до столу із загальною назвою холодні закуски, тягнучи за собою Оленку. Вона поклала собі соте з баклажанів, шматочок рулету із індичого філе з чорносливом, а потім Оля силоміць накидала на Оленчину тарілку кілька шматків фаршированого судака.

— Я не хочу. Я стільки не з’їм, — пручалась Оленка.

— Вечір довгий, — протягла Оля, наколюючи на виделку шматочок перепілки фаршированої екзотичними фруктами, — ще зголоднієш. А всі найсмачніші страви розберуть.

Оленка зрештою махнула рукою і вирішила таки щось скуштувати. Її привабили пшеничні млинці фаршировані грибами та індичкою, мабуть, тому, що це була страва, яка викликала найменше сумнівів.

Дівчата присіли за столик біля вікна. Столів було небагато, гості в основному хапали щось на ходу, продовжуючи танцювати, а гарячі страви та салати подавали на другому поверсі.

— Ну що, ходімо наверх, — весело запропонувала Оля, ковтаючи маленькі маслини болотного кольору, — ой, вони з сиром та горішками у середині.

Оленка засміялась.

— Ти така кумедна.

— То що ходімо. — Оля швидко спустошила свою тарілку і нетерпляче спостерігала, як повільно їсть Оленка.

— Олю, я ще нічого не… — спробувала запротестувати Оленка, коли подруга майже силоміць потягла її на гору.

— Добре, поки ти доїси, я десерт піду візьму, — знайшла виправдання Оля і попрямувала до столів з десертами.

Крім маленької мисочки вершків і цілої жмені полуниці, вона прихопила ще кілька бісквітів і одне морозиво з фруктами. Полуниця посеред зими Оленку не здивувала, але вона симпатизувала тістечкам. Вони були такі милі, прикрашені горішками.

— Олю, ти збожеволіла! Нам же після цього всі свята доведеться не виходити з тренажерного залу. Якщо чесно, то мене така перспектива не приваблює.

— А мені все одно, — безжурно заперечила подруга. — Сьогодні останній день роботи. Потім довгі канікули і я хочу відірватися. Бери щось, — заохочувала вона Оленку.

Такою своєю поведінкою Оля вбивала атмосферу свята.

Оленка відчувала, що здатна розслабитись і отримувати задоволення.

Гупання сучасних хітів змінила приємна класична музика. Кавалери запрошували дам. Пари повільно розхитувались у божественному вальсі.

Оленці закортілось опинитись поміж цих пар, що кружляли у танку. Жіночі сукні розвивались і звабливо обіймали вишукані смокінги чоловіків, руки сплітались, плечі і груди вирівнювались.

— Ходімо наверх, — проковтнувши останню полуницю, вкотре запропонувала Оля.

Оленка спантеличено подивилась на порожні тарілки. Подруга все поглинула. «Це й справді заслуговує поваги», — подумала Оленка, маючи на увазі властивості Олиного шлунку.

— Йди, я ще трохи побуду тут.

Оленка не відривала очей від різнобарвних візерунків, які вимальовували своїми па чепурні красуні.

Оля зовсім не засмутилась, а швидко схопившись на ноги, вибігла зі словами, — зустрінемось пізніше.

Оленка взяла келих червоного вина і повагом помандрувала у глиб зали.

Поряд зі сценою стояли два фонтанчики. Невеличкі керамічні фонтани, з яких текла не вода, а шоколадна глазур: з одного — чорна, а з другого — біла.

У Оленки перейняло подих. Їй здалось, що вона потрапила у казку. Навіть звуки милої її серцю музики відійшли на задній план. Вона наблизилась до фонтанчика, взяла шматочок ананаса зі срібної таці з різноманітними фруктами, що стояла поряд на маленькому столику, вмочила фрукт у шоколад і скуштувала. Смакувало неймовірно.