Несподівано задзвонив Оленчин мобільний, — вибач, Марічко, мушу відповісти, бо може бути щось серйозне, — пояснила Оленка, дістаючи з великої яскравої сумки тоненький елегантний мобільник.

Подруга, розуміючи, кивнула.

— Ало? Це ти Олю, привіт. Що там? — На тому боці щось довго пояснювали. — Я не знаю. Зачекай, — відповіла Оленка. — Мушу подивитися у свій розклад. — Оленка діловито заглянула у записник. — Чекай, Олю, ми ж з двадцять четвертого у відпустці. А, це не через агентство? — Оленка довго слухала, що говорив голос у телефоні, а потім відповіла, — добре, я подумаю і якомога швидше передзвоню тобі. Дякую.

— Що таке? — Марічка помітила, як подруга напружилась, але не забула додати. — У тебе такий гарний телефон.

Оленка простягла модний мобільний подружці зі словами, — вибач, нічого такого, є робота, за яку дуже добре платять, але…

— Що? — Марічка відірвалась від забавки.

— Коротше треба скласти компанію якимсь там бізнесменам на закритій вечірці. Корпоратив на честь Нового року.

— О! — Марічка дуже двозначно відреагувала. — Знаєш, що про такі вечірки розказують.

— Та ні, просто скласти компанію, «без ліжка», — поспішила запевнити подругу Оленка.

— Авжеж, — іронічно погодилась Марічка.

— Ти ж не бувала на таких заходах, — образилася подруга, — чому так говориш?

Дівчина заперечно кивнула і додала, — але всім відомо, що там виробляють багатії.

— Цікаво, звідки це всім відомо?

— Ну як… — Марічка розгубилась, раніше Оленка ніколи не була такою наполегливою. Завжди погоджувалась з її думкою, прислухалась.

— Я розумію твій скептицизм. Але це пропонує дівчина, з якою я доволі близько спілкуюся і яка також не прагне скочити до ліжка за першої нагоди. Вона вже працювала на таких заходах, тепер їде на лижі за ці гроші.

Оленка задумалась і відкусила шматочок Марійчиного пирога. Мабуть, єдине чого їй не вистачало з минулого життя — це солодкого.

Марічка знову подумала про неймовірну переміну в житті Оленки. У неї з’явилось безліч нових знайомих, своє коло спілкування, у якому вона проводила практично весь час.

Марічка страшенно ревнувала свою найближчу подружку до її нових приятельок — моделей. Ще зі школи їх було тільки двоє, Марічка і Оленка, подружки нерозлийвода.

— Хоча, якщо твоя приятелька вже працювала… А що добре платять, — перепитала Марічка, щоб не прирікатись. Бо й справді, що вона може знати?

Оленка швидко захитала головою, жуючи кусочок Марійчиного торта.

— Повір, дуже добре. Мені ці гроші, зрештою, не конче потрібні. Але я б дуже хотіла маму відправити на море. У якусь теплу арабську країну, — мрійливо закінчила Оленка.

— Ого! — Аж скрикнула Марічка. — Це ж дорого. Тим більше на свята ціни підскочать.

Але Оленка лише здивувалася, — ну то й що. Хай скачуть, якщо їм приспічило. А я не збираюсь економити, та ще й на мамі. Зрозумій, Марічко, вона мене тоді єдина підтримала. А зараз я добре заробляю, можу собі це дозволити.

Марічка похнюпилась від упевненості подружки, яка здавалось от-от перейде в гордовитість. Але Оленка одразу перемінила тему.

— Це все пусте. Як там твій…

— Ой, він уже не мій.

— Та годі тобі, Марічко, Ви ж кожен тиждень сваритесь.

— Ні, цього разу це вже кінець, — з лукавою усмішкою ствердила Марічка.

— Ага, я і це чую кожен тиждень.

Марічка посміхнулась з-під лоба і дівчата зареготали.

Дорогою додому Оленка зайшла у супермаркет. У великому кошику лежали речі зі знижкою. На Оленку привітно глянув великий плетений капелюх з яскравою червоною стрічкою. Дівчина на якусь мить задумалася, взяла з кошика капелюх і потягнулася за мобільним.

— Олечко, це я, — Оленка кинула капелюх до свого кошика. — Я погоджуюсь на той корпоратив. Так. Записуй мене.

Оленка злізла зі старенького стільця і окинула ялинку поглядом. «Просто красуня»,— подумала дівчина й задоволено посміхнулась. Деревце, що символізувало для неї, та й для багатьох інших, прихід свята, переливалось золотими вогниками і різнокольоровим дощиком. Кульки, вихваляючись одна перед одною, відбивали світло ліхтариків.