Запустивши руки в кишені довгих стареньких штанів, Сергій трохи відстав, даючи дорогу Вікторові.

– Ви, здається, вже знайомі? – запитав Віктор.

Ваня простягнув руку Сергієві, ніби він не чув Віктора і навіть не помітив його. Він перехопив в очах Сергія іскринку радості.

– Ти що,- здивовано запитав Віктор Третьякевич,- зі мною не хочеш вітатися?

– Не тільки вітатися, а якби міг – то побив би тебе як слід.

– За що? – здивувався той.

– Ти не міг мені вчора сказати, що це Сергій?

– Міг, але просто хотів, щоб ти голову посушив, як над шаховим завданням. Ти ж любитель шахів.

– А це вірно! Я годин до двох не міг заснути, все думав, хто б це міг бути.

У розмові з'ясувалося, що у Сергія є теж група, в яку входять і дівчата віком 15-16 років (а декому було навіть чотирнадцять років).

– Менше підозри буде. А всі у нас в групі бонові, з ними хоч у вогонь і воду! – сказав Сергій.

Незабаром прийшли Уляна Громова і Анатолій Попов, а за ними Борис Главан і Василь Левашов.

Земнухов запросив усіх до кімнати і, хвилюючись, звернувся до присутніх:

– Друзі, сьогодні ми наче наново створюємо комсомольську організацію.

– Але тільки підпільну,- вставив Левашов.

– Справді, підпільну комсомольську організацію. І нам треба вирішити, з чого ми почнемо роботу.

Ваня зробив паузу, обвів усіх спокійним поглядом своїх добрих короткозорих очей, ніби запрошуючи присутніх висловити з цього приводу свою думку. Потім сказав:

– Ми перед цим радилися і з первомайськими товаришами. Правда, Улю?..

– Так, звичайно, думки в нас збігаються. Кажи, Ваню.

– З Віктором Третьякевичем теж ніби не розходимося в думках.

– Та не тягни ти, Ваню,- сказав Віктор.- Ми всі згодні з твоїм планом, давай обговоримо.

– План простий,-зразу перейшов до діла Земнухов. – Ми всі залишаємось у місті і працюємо передусім серед молоді, розширюючи організацію. Важливим завданням залишається зв'язок з партійним підпіллям чи партизанським загоном. До встановлення такого зв'язку працюємо самостійно, дістаємо зброю і вивчаємо її всі без винятку. – І дівчата? – з іронією запитав Тюленін.

– Так, і дівчата теж. А доти, поки не буде зброї і всі ми не навчимося користуватися нею, ніяких диверсій і зайвих ризикованих вилазок робити не будемо. Зараз треба змонтувати хоч би зо два приймачі, щоб слухати зведення Радянського Інформбюро і розповсюджувати їх в листівках, прокламаціях і закликах. Листівки повинні розповідати жителям міста і навколишніх хуторів і сіл правду про становище на фронті. Звичайно, всі ми повинні додержуватись конспірації.

– Вірно,- підтримали присутні.

– А хто ж буде у нас секретарем? – запитав Борис Главан.

– Якого тобі ще секретаря треба? – здивувався Левашов.

– Як якого? Комсомольського. А то і внески нікому буде платити. Я думаю, що Віктору Третьякевичу це вже знайоме, він і в школі секретарював, – сказав Земнухов.

– Е-е!.. Ні, так не піде! – втрутився Віктор.- Секретаря треба обрати на загальних комсомольських зборах, а так це буде порушення комсомольського Статуту.

– Тоді назвем його по-іншому – комісаром, – зразу ж запропонував Земнухов. – Комісар загону.

Так і вирішили.

– А як назвемо нашу організацію? – запитала Уляна.- Треба грізне ім'я дати, таке, щоб страх на німців наганяло.

– Артіллю інвалідів назвемо,- сердито буркнув Сергій.

Такий жарт нікому не сподобався, і всі незадоволено глянули на Тюленіна. Лише Віктор Третьякевич розумів, чим той незадоволений.

– Листівками багато страху не навієте, та й користі від них буде мало. А як дівчата зброю вивчатимуть – ми в школі бачили,- зауважив Сергій.

– Та зрозумій же ти, що все це треба: і листівки, і заклики,- пояснив Вася Левашов.

– Треба, треба… А я вважаю, що треба німцям і поліцаям голови відкручувати, машини фашистські підривати, ні вдень ні вночі їм спокою не давати,- ось що треба, а не папірці у місті розклеювати.

– А взагалі він має рацію,- втрутився Третьякевич.- Ми забули про те, що серед нас є хлопці, які мають хоч невеликий, але досвід, і зброю знають добре. Ось із них і треба створити спочатку хоча б одну-дві диверсійні групи. А як буде у нас більше зброї і досвіду, ми розширимо такі групи.

– Це вірно,- погодився Земнухов.- Василя Левашова призначимо командиром бойової групи. Ще в неї можна включити його брата Сергія, Загоруйка…