— Стривай! — Це Марла, що біжить до нас через дах.

Марла біжить до мене через те, що зник Тайлер. Бідненька. Тайлер — моя галюцинація, не її. Як у чарівному фокусі, Тайлер щезає. І тепер я справді одна особа, що пхає пістолета собі в горлянку.

— Ми стежили за тобою, — кричить Марла. — Усі люди з груп підтримки. Ти не повинен цього робити. Поклади пістолет!

Позаду Марли всі хворі на рак кишківника, паразитів мозку, люди з меланомою, туберкульозники — ідуть, кульгають, котяться на візках до мене.

Вони кажуть: «Зачекай».

їхні голоси долинають до мене на холодному вітрі — вони кажуть: «Стій».

І: «Ми можемо допомогти тобі».

«Дозволь нам допомогти тобі».

Небом доноситься «у-уп, у-уп, у-уп» поліцейських гелікоптерів.

Кричу: ідіть! Геть звідси. Будівля зараз вибухне. Марла кричить:

— Ми знаємо.

Для мене це мов богоявлення.

Я не вбиваю себе, кричу. Я вбиваю Тайлера.

Я — Тверда Рішучість Джо.

Я пам'ятаю все.

— Це не те щоб любов чи щось інше, — кричить Марла, — проте, гадаю, ти теж мені подобаєшся.

Одна хвилина.

Марлі подобається Тайлер.

— Ні, мені подобаєшся ти! — кричить Марла. — Я знаю різницю.

І — нічого.

Ніщо не вибухає.

Ствол пістолета впирається в мою вцілілу щоку. Я кажу: Тайлере, ти змішав нітрогліцерин із парафіном, чи не так?

Парафін ніколи не спрацьовує.

Я маю це зробити.

Поліцейські гелікоптери.

І я натискаю гачок.

Глава 30

У домі отця мого багато осель. Звісно, коли я спустив гачка, я помер.

Брехло.

І Тайлер помер.

З усіма цими поліцейськими гелікоптерами, що гуркотіли над нами, з Марлою і людьми з груп підтримки, що не могли врятувати себе, з усіма ними, що збиралися рятувати мене, я мусив натиснути гачок.

Це було ліпше, ніж справжнє життя.

А твоя єдина довершена мить не триватиме вічно.

На небесах усе білим-білісінько.

Симулянт.

На небесах усе тихесенько, мов на гумових підошвах.

На небесах я можу спати.

Люди пишуть мені на небеса і кажуть, що про мене пам’ятають. Що я їхній герой. Що мені буде ліпше.

Янголи тут мов зі Старого Заповіту: легіони і лейтенанти, військо небесне, що працює по днях, за змінами. Кладовище. Вони приносять їжу на таці з паперовою скляночкою ліків. Іграшковий набір «Долина ляльок».

Бачився з Богом — він сидів за довгим горіховим столом, а за його спиною висіли його дипломи; Господь спитав мене: «Навіщо?»

Чому я спричинив стільки болю?

Чи я усвідомлюю, що кожен з нас — священна неповторна сніжинка особливої надзвичайної винятковості?

Чи я не бачу, що всі ми — доказ любові?

Дивлюся на Бога за його столом, за тим, як він щось записує в нотатнику, проте він усе не так зрозумів.

Ми не особливі.

Ми не помиї чи сміття.

Ми просто є.

Ми просто є, і трапляється те, що трапляється.

І Господь каже: «Ні, це неправда».

Ага. Гаразд. Авжеж. Бога нічому не навчиш.

Господь питає, чи я пам’ятаю.

Я пам’ятаю все.

Куля, що вилітає з пістолета Тайлера, розриває мені другу щоку — тепер у мене вишкір від вуха до вуха. Ага, просто тобі розлючений геловінівський гарбуз. Японський демон. Дракон скнарості.

Марла все ще на Землі, вона мені пише. Колись, каже, вони мене повернуть.

Якби на небесах був телефон, я б подзвонив Марлі й тої миті, коли вона скаже: «Алло», я не повісив би слухавки. Я б спитав: привіт, що там відбувається? Розкажи мені все.

Проте я не хочу повертатися. Ще ні.

Просто через те що.

Через те що часом хтось приносить мені тацю з їжею і ліками, і в нього підбите око чи лоб, укритий шовчиками, і він каже:

— Нам вас не вистачає, містере Дерден.

Чи хтось зі зламаним носом пхає швабру повз мене і шепоче:

— Усе йде згідно з планом.

Шепоче:

— Ми зламаємо цивілізацію, щоби зробити щось ліпше з цього світу.

Шепоче:

— Ми чекаємо на ваше повернення.

Чак Палагнюк

Чак Палагнюк (Charles Michael «Chuck» Palahniuk) (нар. 1962) — сучасний американський український письменник.

Колись батьки взяли його з сестрою на цвинтар, де були поховані його дідусь (він приїхав до Америки з України на початку XX сторіччя) та бабуся. Побачивши на могилах написи «Paula» та «Nick», діти чомусь розсміялися (діти є діти), та з того часу почали вимовляти своє прізвище як «Поланік» або «Паланік». Згодом Чак Палагнюк написав роман «Бійцівський клуб», який призвів до справжнього вибуху у літературному світі.