Доки зуби не проривають крізь губи.

Доки діра в моїй щоці не доходить до кутика рота і вони не об’єднуються в пошматованому вишкірі від носа до вуха.

Номер три періщить, доки не збиває кулаки в кров.

Доки я не починаю плакати.

Усі, кого ти любиш, полишать тебе чи помруть.

Усе, що ти створиш, буде знищене.

Усе, чим ти пишався, завершить своє існування на звалищі.

Я Озімандіас, цар царів[39].

Ще удар — і мої зуби перекушують мого язика. Його половинка падає на підлогу й відлітає вбік.

Маленька фігурка місіс Патрік Медден, що присіла на коліна біля тіла свого чоловіка, багатії, люди, яких вони звуть друзями, стовбичать п’яні навколо неї й іржуть.

Дружина сказала: «Патріку?»

Калюжа крові розпливається й розширюється, доки не доповзає до її спідниці.

Вона каже: «Патріку, досить, перестань бути мертвим».

Кров підіймається її спідницею, — капілярний ефект, — нитка за ниткою видирається її спідницею.

Навколо мене кричать люди з проекту «Каліцтво».

Тоді місіс Патрік Медден кричить.

І в підвалі бару «Агшогу» Тайлер Дерден падає на підлогу теплою масою. Тайлер Дерден Великий, той, хто на одну мить був досконалим і хто сказав, що мить — найбільше, на що можна чекати від довершеності.

А бійки продовжуються і продовжуються, бо я хочу бути мертвим. Тому що тільки в смерті ми здобуваємо імена. Тільки в смерті ми перестаємо бути частиною проекту «Каліцтво».

Глава 29

Тайлер стоїть там — довершено красивий янгол у всьому своему сяйві. Моя воля до життя мене вражає.

Скривавлений шмат закипілої плоті, я лежу на голому матраці в своїй кімнаті в «Миловарні Пейпер-стрит».

Усе з моєї кімнати щезло.

Дзеркало зі світлиною моєї стопи, коли я мав рак на десять хвилин. Гірше, ніж рак. Дзеркало щезло. Дверцята шафи відчинені, звідти щезло шість білих сорочок, чорні штані, білизна, шкарпетки і взуття. Тайлер каже: «Підіймайся».

Глибоко під, і поза, і всередині всього, що я сприймав за належне, народилося щось жахливе.

Усе розпалося.

Космічні мавпочки зникли. Усе змінило місцеперебування — відсмоктаний жир, ліжка, гроші, особливо гроші. Лишився тільки садок і орендований будинок.

Тайлер каже: «Останнє, що нам лишилося організувати, — це твоє мучеництво. Твій великий відхід».

Не смерть — сумна й марудна, а загибель, як надихаюча й радісна справа.

О Тайлере, мені боляче. Просто вбий мене тут.

«Підіймайся».

Убий вже мене. Убий мене. Убий мене. Убий мене.

«Це має бути знаменним, — каже Тайлер. — Уяви: ти на вершечку найвищої будівлі світу. Уся вона захоплена проектом “Каліцтво”. Дим валить із вікон. Столи падають у натовп на вулиці. Справжня опера смерті — ось що на тебе чекає».

Кажу, ні. Ти вже достатньо мною користався.

«Не йтимеш мені назустріч, ми підемо за Марлою».

Кажу, веди.

«Тоді вставай з ліжка, — каже Тайлер, — і тягни свою дупу до довбаної тачки».

Тож ми з Тайлером стоїмо на даху хмарочоса «Parker-Morris», а ствол його пістолета у мене в роті.

Спливають наші останні десять хвилин.

Хмарочос «Parker-Morris» зникне з лиця землі за десять хвилин. Я знаю це, тому що Тайлер це знає.

Ствол впирається мені в горлянку, і Тайлер каже: «Насправді ми не помремо».

Язиком я відсуваю дуло вбік, до щоки, і кажу: «Тайлере, ти говориш про вампірів».

Спливають наші останні вісім хвилин.

Пістолет — про всяк випадок, раптом поліцейські гелікоптери дістануться сюди швидше.

Для Господа це виглядає так, наче одна людина тримає пістолета у власному роті, проте це Тайлер тримає пістолета і це моє життя.

Береш 98-відсоткову паруючу азотну кислоту і змішуєш з трьома частинами сірчаної кислоти.

Отримуєш нітрогліцерин.

Сім хвилин.

Змішуєш нітрогліцерин із тирсою і одержуєш чудову пластикову вибухівку. Багацько космічних мавпочок змішують нітрогліцерин із ватою та англійською сіллю замість сульфатів. Це теж працює. Дехто з мавпочок змішує парафін із нітрогліцерином. Але в мене така вибухівка ніколи, ніколи не діяла.

Чотири хвилини.

Отже, ми з Тайлером стоїмо на даху хмарочоса «Parker-Morris» — яз пістолетом у роті, і я переймаюся, наскільки чистим виявився пістолет.

Три хвилини.

Тоді хтось кричить.