Шрифт:
— Луїзо, ми посварилися з Біллом зовсім не через шахи. Ми…
Біля підніжжя пагорба Розалі різко загавкала й почала зводитися на лапи. Ральф глянув у той бік, і в нього похололо в грудях. Хоча вони сиділи тут більше півгодини й ніхто не проходив мимо в туалет, пластикові двері з табличкою «ЧОЛОВІЧИЙ» почали повільно відкриватися.
Із дверей з’явився лікар № 3.
Панама Мак-Ґоверна з обкусаним півмісяцем полів сиділа набакир, від чого істота була схожою на Мак-Ґоверна в той день, коли Ральф уперше побачив Білла в коричневому капелюсі — той нагадував чепуристого репортера з детективного фільму сорокових років. У руці прибулець тримав іржавий скальпель.
Розділ тринадцятий
— Луїзо? — Ральфові власний голос здався луною, що віддається в глибокому каньйоні. — Луїзо, ти бачиш?
— Я не… — Голос Луїзи здригнувся. — Це вітер відчинив двері туалету? Ні? Усередині хтось є? Саме тому загавкав собака?
Розалі повільно позадкувала від лисого чоловічка, рвані вуха собаки щільно притулилися до голови, морда скривилася в такому дикому оскалі, що оголилися зіпсовані зуби, якими вже неможливо розгризати кістки. Вона хрипло загавкала, а потім у безнадійному розпачі завила.
— Так! Ти бачиш його, Луїзо? Поглянь! Він же зовсім поруч!
Ральф звівся на ноги. Луїза теж підвелася, тримаючи руку козирком біля очей. Жінка уважно вдивлялася.
— Я бачу колихання. Так ворушиться повітря біля печі для спалювання сміття.
— Я ж сказав тобі дати собаці спокій! — крикнув Ральф. — Іди геть! Забирайся до дідька!
Лисий чоловічок глянув на Ральфа, але тепер у його очах не було подиву; у них застиг вираз недбалого спокою. Він підняв великий палець правої руки в жесті древнього привітання, потім і сам ощирив зуби — більш гострі й міцні, аніж у Розалі, — у беззвучному сміху.
Розалі скулилася, коли лисий у брудному халаті знову почав наближатися до неї, потім підняла лапу й прикрила голову — картинний жест, який мусив би бути кумедним, але замість цього став виразом жаху, що переповнив собаку.
— Чому я не можу бачити, Ральфе? — простогнала Луїза. — Я бачу щось, але…
— Забирайся геть від неї! — закричав Ральф і заніс руку, наслідуючи каратистів. Рука, що випустила перед тим клинчастий пучок блакитного сяйва, і далі відчувалася незарядженою зброєю, однак цього разу лисий це знав. Він глянув на Ральфа й уїдливо посміхнувся:
(«О, перестань, шот-таймере, — відійди, заткнися й насолоджуйся видовищем»).
Створіння, що стояло внизу пагорба, знову звернуло свою увагу на Розалі, яка скулилася, притулившись до стовбура сосни. Вона загавкала, і з тріщин кори почали просочуватися струмки зеленого туману. Лисий лікар схилився над Розалі, простягнувши одну руку в жесті турботи, яка погано поєднувалася зі скальпелем, затиснутим в іншій руці.
Розалі заскиглила… Потім потягнулася вперед і покірно лизнула долоню лисого створіння.
Ральф глянув на свої руки, відчуваючи в них щось — не ту колишню силу, ні, але щось. Раптом під ногами затанцювали спалахи чистого білого світла, начебто його пальці раптово перетворилися на свічі запалювання.
Луїза несамовито вчепилась у Ральфа:
— Що сталося із собакою? Ральфе, що з нею відбувається?
Не роздумуючи, що він робить і чому, Ральф прикрив очі Луїзи своїми руками, начебто грав у «Відгадай — хто» з коханою. Його пальці спалахнули з такою силою, що біле світло стало майже сліпучим. «Саме так рекламують мийні засоби по телевізору», — подумав Ральф.
Луїза скрикнула. Її руки впилися в зап’ястя Ральфа, потім хватка ослабла.
— Боже мій, Ральфе, що ти зі мною зробив?
Він прибрав руки й побачив палаючу вісімку, що оточувала її очі. Вона щойно зняла захисні окуляри, посипані цукровою пудрою. Біле майже відразу ж почало випаровуватися…
«Воно не випаровується, — подумав він. — Воно просочується всередину».
— Потім, — відрізав Ральф. — А зараз дивися.
Розширені зіниці Луїзи сказали йому все, що він хотів знати.
Лікар № 3, якого абсолютно не зачепила розпачлива спроба Розалі стати друзями, рукою, що тримає скальпель, відіпхнув її морду вбік. Другою рукою він схопив за хустку, зав’язану навколо шиї тварини, і підняв її морду вгору. Розалі жалібно заскиглила. З пащі потекла слина. Лисий гидко захихикав, і в Ральфа всередині все стиснулося.
— Гей! Відійди! Припини мучити тварину! — крикнула Луїза.
Лисий різко обернувся. Усмішка зникла з його обличчя, і він загарчав на Луїзу, до певної міри й сам уподібнюючись собаці.