Отже, крім бюргерського світу та ще того, в якому жив тепер Лауер, були ще й інші світи.

Удома, важко сопучи, він сів вечеряти. Настрій його здавався таким загрозливим, що всі троє жінок не наважувалися й слова сказати. Пані Геслінг набралася духу.

— Тобі не смакує вечеря, милий сину?..

Замість того щоб відповісти, Дідеріх накинувся на сестер.

— Щоб ви більше не сміли зустрічатися з Кетхен Цілліх!

Вони вирячили на нього очі. Він почервонів і грізно сказав:

— Вона розпусна жінка!

Але вони тільки зневажливо стулили губи, і навіть жахливі натяки, які він один по одному гнівно кидав, очевидно, не справляли на них враження.

— Ти, звичайно, маєш на увазі Ядасона? — цілком спокійно спитала, нарешті, Магда.

Дідеріх відсахнувся. Отже, вони знали цю таємницю, і вони в змові — напевне, всі жінки. І Густа Даймхен! Вона заговорювала так само про це. Він утер спітнілого лоба. Магда сказала:

— У тебе, може, були поважні наміри щодо Кетхен, але ж ти нас не питав.

На це Дідеріх, щоб зберегти свою гідність, так штовхнув стола, що всі аж заверещали. Він забороняє їм удаватися до подібних припущень, кричав він. Треба сподіватися, існують ще порядні дівчата. Пані Геслінг почала благати тремтячим голосом:

— Для цього, мій любий сину, тобі досить лише подивитися на своїх сестер.

І Дідеріх справді подивився на них; він кліпав очима і вперше не без остраху подумав про те, що робили досі із своїм життям ці дві жінки, які були йому сестрами.

— Е, дурниці, — вирішив він і бадьоро випростався, — вас просто треба тримати в шорах. Коли у мене буде дружина, я їй покажу!

Сестри з посмішкою перезирнулися, і Дідеріх злякався, бо він думав про Густу Даймхен, а їхня посмішка, може, також стосувалась її? Звірятися не можна було на жодну. В своїй уяві він бачив Густу, її лляне волосся, пухке, рожеве обличчя. Її м’ясисті губи були розтулені, вона показувала йому язика, як Кетхен Цілліх, коли гукала йому: «Прощавай, овечко!» Густа, така схожа і обличчям, і фігурою на Кетхен, виглядала б із висолопленим язиком і напівп’яна цілком, як та!

Магда сказала:

— Кетхен, звичайно, дурна, але що ж, її можна зрозуміти, коли доводиться так довго чекати і ніхто не приходить.

Еммі зразу втрутилася.

— Кого ти маєш на увазі? Якби Кетхен задовольнилась якимось Кінастом, їй теж не довелося б чекати.

Магда в гордовитій свідомості, що факти за неї, тільки випнула груди й промовчала.

— І взагалі, — Еммі кинула серветку і встала. — Як ти можеш вірити тому, що чоловіки говорять про Кетхен? Це ж огидно. Невже ми нічим не можемо захистити себе від їхніх пліток?

Вона обурено сіла в куток і розгорнула книгу. Магда тільки знизала плечима, а переляканий Дідеріх марно шукав приводу запитати: може, й Густа Даймхен також?.. Коли так довго сидиш відданицею?

— Бувають ситуації, — зауважив він, — коли плітки перестають бути плітками.

Еммі жбурнула книгу.

— А коли б навіть і так! Кетхен робить, що хоче! Ми, дівчата, маємо таке ж право сповна звідати втіхи в житті, як і ви! Хай чоловіки радіють, коли їм після цього ще пощастить з нами одружитися!

Дідеріх підвівся.

— Я не дозволю говорити такого в своєму домі! — суворо сказав він і доти дивився на Магду, блискаючи очима, поки вона не перестала сміятись.

Пані Геслінг принесла йому сигару.

— Про мого Діделя я знаю напевне, що він ніколи не ожениться з такою, — і вона заспокійливо погладила його по голові.

Він сказав з притиском:

— Я не можу собі уявити, мамо, щоб справжній німець коли-небудь міг на це зважитися.

— О, не всі такі ідеалісти, як мій любий син, — підлещувалася вона. — Є багато матеріалістів, які на додачу до грошей беруть дещо й такого, про що люди казна-що базікають. — Під його владним поглядом вона злякано торохтіла далі: — Наприклад, пан Даймхен. Господи, тепер він номер, і йому все одно, але скільки було свого часу розмов. — Тепер усі троє вп’ялися в неї очима, ждучи, що вона далі скаже. — Авжеж, — боязко мовила вона. — Про пані Даймхен і пана Бука. Густа ж уродилася передчасно.

По цих словах пані Геслінг довелося втекти за параван коло грубки, бо всі троє кинулися до неї.

— Остання новина! — кричали Еммі і Магда. — Як же це сталося?

Але Дідеріх громовим голосом змусив їх припинити бабські плітки.

— Ми ж слухали твої чоловічі плітки! — кричали сестри, намагаючись відштовхнути його від грубки.

Мати, ламаючи руки, дивилася на їхню рукопаш.

— Я ж нічого не сказала, діти! Але тоді всі говорили про це, і пан Бук подарував пані Даймхен посаг.