Шрифт:
Василина. Ну, я Петрові не дивуюсь; одно - недавно оженився, а друге, - він смирний, як овечка!
Явдоха. Як баранчик, скажи!
Тетяна. Не шпеть його, моя дитино, - мені жаль Петра, він і, справді, смирний, а вона, може, не пускає...
Василина. А Михайло?
Тетяна. На кого - на кого, а що на Михайла, то не надіялась ніколи, щоб його так посіла жінка, що й з дому не пускає, з родом-родиною побачитись...
Явдоха. Учені, а серця не мають!...
Тетяна. Ні, ні!... Не кажи так! Вони б он як, та жінки!.. (Чути голос Карпа: «Демиде, ходім у хату».) Сюди йде Карпо й Демид. Карпо не любе, що я вбиваюсь так за Михайлом і Петром. Ходімо до тебе, Явдохо, там іще побалакаєм, не будем їм тут заваджать. Ох, цей Демид був би мені любим зятем: і поштивий, і хазяїновитий.
Явдоха. Розумний, учений і сильно працьовитий.
Василина. Та цитьте, ось вони вже в сінях.
Явдоха. А ти б, Василино, пішла за Демида?
Василина. От, їй-Богу!... Ще почують.
Явдоха. Де там почують! Вони на подвіррі... Слухай, не крути бо хвостиком, як лисичка. Бач, мати б хотіли такого зятя, як Демид... Невже між вами не було ніякої розмови.
Василина. А вже ж що не було!
Явдоха. Не повірю. Він очей з тебе не зводить.
Входить Демид і Карпо.
Ті ж, Демид і Карпо.
Демид. Добридень, мамо! З Покровою будьте здорові! (Цілує її в руку.) Ви не дивуйтеся, що я вас кличу мамою, бо інакше не приходиться сказати! Я тут прожив чотирі місяці, як у рідних.
Тетяна. І я тебе люблю, Демиде; ти гарний і добрий парубок! Ходімо, діти!
Карпо. А з нами ж чом не хочете посидіть?
Явдоха. Та в нас діло бабське, а в вас. мужчинське!
Карпо. Хіба!
Вийшли.
Демид. Ну от, сьогодні і строк мій закінчився!
Карпо. Ще вчора.
Демид. Скажіть мені, Карпе Макаровичу, як вам за час увесь мого тут пробування подобалася моя праця?
Карпо. Не тілько мені, але й батькові, і матері і ви й Іван здавалися дивовижними робітниками! Вірить не хотілось, що це працюють непривичні люде! Тепер ви сміливо можете вести сами мале своє хазяйство, і знанням і працею служити зразком не тільки школярам, але й їх батькам!
Демид. Ну, слава Богу, коли так! Зараз буду писати проект свій у земство про зразкове хазяйство при школі, а тимчасом почну заводитись...
Карпо. Тільки хазяйку треба добру.
Демид. Та я собі наглядів, тілько не знаю, чи піде.
Карпо. Ха, ха, ха! Не знаю, чи піде!... От тобі й парубок!
Демид. Та парубок, здається, не з послідніх, але трапляється частенько, а, може, й найбільше: що нам подобається той, кому не до вподоби ми!
Карпо. Бува! І ще гірше бува: нам треба вола, а подобається кінь, і ми купуємо коня! Тоді один у ярмі опишіться, другий же буде басувать на добрій паші... Так трапляється найбільш з панами... А як ти його спряжеш коня з волом? І біблія нам таку супрягу забороняє. (Сміється.) Стережіться, щоб з вами так не трапилось.
Демид. А що б сказали ви, як би я вас спитав: чи до пари мені буде ваша сестра, Василина?
Карпо. О... Це вам скоріще знать... А любить вона вас?
Демид. Не знаю, бо я ще не питав.
Карпо. От тобі й маєш! Так ви попереду спитайте!
Демид. А віддадуть?
Карпо. Ех, ви - лемішка, лемішка!
Демид, Я, знаєте, чоловік бідний...
Карпо. Та хороший, розумний!
Демид. Спасибі!
Карпо. Богові дякуйте за це! А,- на мою думку, коли дівчина кохає щиро, то буде все робити так, як хоче чоловік: у сім’ї ж, аби згода - то вже й до пари!