Шрифт:
Сергій. Столиця - само собою!
Терешко. Тільки одно, що Василина тебе наукою переважить.
Тарас. Не думаю. Я й сам, дядюшка Терентій, не без науки; формальность розумію і з ученими дамами знакомства мав не раз: у каретах навіть їздив, єй-єй! Бував і в опері, в цирку... Світ бачив, і хоч кому не дам у кашу наплювать, і через те хочу сватать учену; проста дівчина мені не під стать: ніякої формальности нема, куди з нею підеш? У опері засне, в цирку перелякається. Ха, ха, ха! І кліпай очима перед людьми. (Вийма знову часи і кріпко закриває.)
Сергій. Само собою - кліпай!
Терешко. Так, виходить, і тебе вчено? Он як! У нас є унтер-офіцер Крайка - так зовсім простий; а ти, бачу, вчений!
Тарас. З Петербурху, і учебну команду пройшов! Без науки в унтер-офіцери конно-ґвардійського полка не вискочиш...
Терешко. Невже, слухай, ти знаєш: ла-мер, ла-пер?
Тарас. Як?
Терешко. Лa-мер, ла-пер!
Тарас. Щось не пригадаю... (Протягом.) Ла-пер! Ага! Як же, як же, знаю: це ресторація така! Бував, бував!
Терешко. Ні, брате, не туди попав! Це наука!
Тарас. Виходить, в учебній команді її не проходять.
Терешко. То-то що не проходять, а от мій Матюша проходе. (До Карпа.) Біда з тією наукою. Оце недавно був у городі, провідував Матюшу, французьке, брат, учить почав...
Тарас. Французьке? (Дивиться на часи.) Знаю. Мерси?
Терешко. Та ні, яке там мерси! «Ла-мер», «ла-пер», одно слово - наука! І ніяк не потрапиш сказать: неначе так, та не так! Я вже наняв Матюші навчителя, і сам довго сидів біля них. Слухав, слухав, нічого не второпав. Матюша каже: «ла-мер», «ла-пер», «ла-сер»!
– Усі сміються. Учитель поправляє, і поправляє, - я ж чую, - так само: «ла-пер», «ла-мер», «ла-сер». Тю, бий вас, сила Божа! Та й Матюша ж так само говорить: «пер, мер»! Ні, кажуть, не так! Матюша аж плакав... Біда!
Карпо. Нічого, згодом налама язика.
Тарас. Налама, налама - це правда! В учебній команді зразу теж сильно важко й незрозуміло, а як язик наламаєш - пішов!
Сергій. Само собою - пішов!
Тарас. А як бувши в столиці Петербурзі...
Вбігає Василина, за нею Демид.
Ті ж, Демид і Василина.
Василина. Доброго здоровля, дядюшка! (Цілується з Терешком.)
Тарас, до Сергія.
– Настояща - дама серця... підходяща!
Сергій. Само собою!
Василина, до всіх.
– З празником. (У цей мент Демид говорить тихо до Карпа.)
Тарас. Унтер-офіцер конно-ґвардійського полка, Тарас Гупаленко, із Петербурха!
Василина робить кніксен і відходить до Карпа. Тиха розмова. Карпо її цілує, а потім Демида. Тим часом:
Тарас, до Сергія.
– Ловка, і всі формальности зна!
Сергій. Само собою - зна!
Терешко. А що, хіба не краля?
Тарас. Не ждав таку в хахландії найти... Думав шукать у Петербурзі... Дама настояща, і формальности... і все... неначе в Петербурх попав прямо на Невський!
Терешко. А я ж казав!
Тарас. Дядяшка Терентій, ідіть зразу в атаку, на приступ! (До Сергія.) Настояща дама серця!
Сергій. Само собою - з серцем.
Карпо, до Василини й до Демида.
– Ну, Слава Богу, що так сталось! Дуже, дуже рад!
Терешко. А що, Василино, скоро нас покличеш на весілля?
Тарас, до Сергія.
– Ловко атакує.
Василина. Ще не знаю.
Терешко. Мабудь, без дядька не обійдеться... Треба буде поклопотать... а?
Василина. А не обійдеться!
Тарас, крутить вус і дивиться на часи.
– А коли що, то й ми поможемо...
Василина. Спасибі!
Тарас, до Сергія – Чуєте? Які формальности!
Василина. Коли ласка, то за боярина прошу.
Тарас. Не в согласії! Бажаю стать у першу шеренгу!
Карпо. Опізнились! Василина йде заміж за Демида Семеновича!
Терешко. Оце так!
Тарас підходить до Сергія.
– Промах!
Терешко. А чом же ти відразу не сказав?