Катря. Певно, трудно. Треба вчитись багато!

Пріська. Нічого не треба! Треба тільки гарно одягатись, - і пані... Я служила в Одесі, в гостинниці, з одною дівчиною - її теж Катрею звали, - а потім я в неї служила за горничну! [10] (Клаца язиком.) От і знай!

Катря. Кому яке щастя!

Пріська. Правда, що вона гарна була, - як намальована, пани їй проходу не давали... Вони страх люблять гарних дівчат: хто б вона не була - їм усе-одно, аби гарна! Їй? [11] правда! І взяв її якийсь панич. Потім через год, чи що, наймаюсь я до пані. Дивлюсь, аж то Катря, тільки вже не Катрею зветься, а Ларисою. Розряжена [12] в шовк, черевики на високих корках, голова як куделя, на все пхека, ... а сміятись вивчилась так гарно - прямо, як канарейка співає; навіть я любила слухать її приятний сміх! Отам я надивилась... Тьфу! Паничі їй руки цілують, а вона їх по морді б’є.

Катря. Бий їх сила божа! І нічого?

Пріська. Нічого! Вдаре по морді й за­ллється своїм гарним сміхом, а вони й собі сміються.

Катря. Шкода, Прісю, що ми з тобою не такі гарні, як та Лариса.

Пріська. Я б не хотіла! Противне життя, паскудство! Гіршого нема у світі: краса злиняє, від роботи одвикне!... Зпершу москалі будуть бить по морді, а потім із торбою хо­дитиме!..

Хвиля й Маруся. Дівчата виходять.

Маруся, з коробкою.
– От і стіл готовий, а вернуться наші, будемо снідати. Сідайте! Де ви тут узялися так нежданно? [13]

Хвиля. Тільки-що приїхав. Дивлюсь, - кумпанія, хотів підійти, а потім побачив, що ви одрізнились і пішли в кондитерську, тоді я за вами по гарячому сліду ... І от стою, дивлюсь і таю... [14] Був я в Александрії, Марселі, Лондоні і ніде нe зрадив вам, день і ніч тільки про вас і думав, мало не по­терпів аварії... Як же ви поживаєте, моя радосте? Я занудився за вами!

Маруся. Платоне Пилиповичу! Ви знову за своє? Не смійте так говорити зо мною!

Хвиля, бере шапку.
– Ви в поганому настрої - я тікаю. (Йде до дверей і стає.) Два місяці я вас не бачив!..

Маруся. Ви знаете давно, що я не люблю таких відносин.

Хвиля. Щирих?

Маруся. Хоч би й найщиріших! Не за­бувайте, що ви для мене звичайний гість, друг мого чоловіка, і що я вам поводу ніколи не давала зневажати мене!..

Хвиля. Чим же я вас зневажаю? Я б тільки хотів бути рідним для вашої душі й серця!... Я вас давно любив і люблю, а ви не хочете зо мною ласкаво говорити!... Не хочете знати мене!

Маруся. Я вас знаю.

Хвиля. І що ж ви можете сказати не­доброго про мене?

Маруся. Ви... Не хочу говорити!

Хвиля. Говоріть! Лайте, тільки говоріть!

Маруся. Ви багатий, розпаскуджений удачами чоловік... Чого вам заманеться, ви хочете того добути, і хоч би на шляху до вашої мети лягли трупи, вам однаково...

Хвиля. Малюнок вірний! І знайте, що я добуду, чого хочу!

Маруся. Ніколи! Ви злий чоловік, ви затесалися [15] в дружбу до Йвана й наважились ограбити вашого друга!

Хвиля. Боже сохрани, я не грабитель, мене ограбили! Я вас любив ще дівчиною, а ви, під упливом сценічних ефектів, про­міняли мене на ілюзію щастя!

Маруся. Неправда! Я безмірно щаслива! Благородна висока душа Івана для мене рідніш, ніж ваша: черства, практична! Іван - поезія, а ви - проза!

Хвиля. Маріє Данилівно, і ви проза!

Маруся. Може, я через те й люблю поезію.

Хвиля. Поезія легко зраджує - настрій для неї все!

Маруся. Іван чесний чоловік.

Хвиля. Я чести від нього не однімаю... Іван чесний чоловік, але, як артист, живе нервами і зраджує вам що-дня, а нині цього за безчестя вже ніхто не лічить. [16]

Маруся. Неправда ваша, - я лічу!

Хвиля. Бо ви багато казочок читали! У вас дитячий погляд на людські відносини! Ви ще не викупались у житейському морі!

Маруся. За те ж ви так багато в ньому купалися, спускаючись на саме дно, що повні багна від того мулу, який зоставсь на вас.

Хвиля. А як я вам покажу, що на ва­шому Іванові більше мулу, ніж на мені?

Маруся. Знаєте, що я вам скажу?

Хвиля. Не знаю.

Маруся. Ідіть собі з мого дому й ніколи тут не появляйтесь, або ніколи не говоріть мені нічого про мого мужа! Я люблю Івана, я вірю йому, а ви цілий год спокушаєте мене, хочете розбити мою віру й отруїти мою душу. Коли ви справді мене любите, то не відні­майте ж від мене своїми натяканнями тієї святої віри, якою я живу, якою я щаслива!