Хвиля. Застарілий, хронічний.

Ті ж і Іван, з маленьким своїм синком на шиї, скаче конем.

Іван. Гоп, гоп, гоп! Ппрр.! О! Людмила? А ти де тут узялася?

Ваніна, протяга йому руку.
– Тільки-що приїхала...

Іван. Руки заняті. Де ж була?

Ваніна. На дачі Ракофукса. Брала морські ванни, їду на сезон і заїхала провідати вас.

Іван. Я зараз. Здам пасажира няні.

Маруся. Чому ж не одпочиваєш?

Іван. Ліг - не спиться. А тут Івасик прийшов... Ну, козаче, держись, візьми батька за чуба! Так. Гоя, гоп, гоп! (Скаче конем за двері.)

Ваніна. Ах, яка чудова картина! І хто б подумав, що великий артист Іван Макарович такий примірний сім’янин? У мене сльози на очах!

Хвиля. У вас на мокрому місці очі.

Ваніна. Моряк привик до води, й йому скрізь мокро, тільки душа, очевидно, суха й не почува сімейних радощів.

Хвиля. А ви сімейні!

Ваніна. Я женщина й артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця.

Хвиля. Зрозумів! Іван грає ролю батька, а ви плачете?

Маруся. Даремно! Іван прекрасний сі­м’янин і благородний батько перш усього, а потім уже артист.

Хвиля. І поет...

Маруся. Щоб ви знали! Одно достоїнство не виключає другого, а тільки доповня й робить чудовий, гармонійний акорд, який чарує душі всіх!

Ваніна. Правда, свята правда! (Цілує її.) Іван Макарович ніжний, благородний чоловік, а через те загальний кумир.

Хвиля. І ваш?

Ваніна І мій! Ха, ха, ха! У вас, власне кажучи, язичний бронхіт, вам би не вадило полічитись!

Хвиля. Тут нема добрих лікарів. Один, правда, є; коли ж і той, під упливом поезії, не хоче практикувати! Може б ви взялися полічити мене?

Ваніна. Приїжджайте до нас у Харків, там ми вас скоро вилічимо!

Хвиля. Боюсь, щоб мій бронхіт не обер­нувся в карманну сухоту. [32]

Ваніна. А мені здається, що вам нічого боятись; у вас і зараз, певно, карманна су­хота. Ха, ха, ха!

Хвиля. Хто сам сміється свойому остроумію, той не остроумний!

Маруся, засміявшись.
– Еге, ви вже обража­єтесь! Явна признака, що сіли на міль..

Хвиля. На такій мілі сидіти приятно.

Ваніна. Ха, ха, ха! Де ви його взяли? Їй-Богу, оригінальний моряк! Я дуже люблю оригіналів!

Хвиля. А я дуже люблю гарних жінок!

Ваніна, до Марусі.
– З ним не заскучаєш!

Маруся. Докучить! (Входить Іван.)

Ті ж і Іван.

Іван, до Ваніни, подає руку.
– Ну, тепер до­брого здоровля! (Ваніна робить рух, хоче поцілувати Івана, Іван держить її за руку, до Хвилі:) А що: правда, Людмила Павлівна гарна й весела молодиця?

Хвиля. Бой [33] жінка!

Іван. А тобі, Людмило, як здається мій друг?

Ваніна. Бой чоловік!

Хвиля. Пара п’ятак.

Ваніна. Дешева рибка - погана юшка! Я до тебе... я до вас, Іване Макаровичу, на хвилинку, - мене там ждуть.

Хвиля. Хто?

Ваніна. А ну, вгадайте.

Хвиля. Звичайно: поклонник таланту.

Ваніна. Я не талант.

Хвиля. Гарненькі жінки всі з талантом.

Ваніна. Спасибі.

Хвиля. Вибачайте, чим Бог послав, тим і частую!

Ваніна. От чудак! З вами не зговориш... [34]

Хвиля. Так договоришся! (Іван і Маруся сміються.)

Ваніна. Та ну вас к чорту! Дайте по­балакати з Іваном Макаровичем.

Хвиля. Сип!