Хвиля. Може.

Іван. Так я з тобою не прощаюсь. (Виходить.)

Хвиля й Маруся.

Довга павза. Маруся переклада речі і кладе їх у скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.

Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.

Хвиля. Ви не любите слухати того, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.

Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, й я не можу спокійно робити свого діла.

Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!

Маруся. З вами можна стратити і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не ба­чила! ... Як би я не була певна у своїх моральних силах, то розказала б усе Іванові.

Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його вб’ю.

Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось?

Хвиля. Я вас люблю безумно! [28]

Входить Пріська.

Пріська. Маріє Данилівно, Махметка тут.

Маруся. Клич! (Пріська вийшла.) Дуже рада, що так сталося. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку.

Хвиля. Не забувайте, що Татари золото люблять.

Маруся. Не міряйте всього золотом. Махметка преданний [29] мені чоловік і за його плечима я буду тут сидіти, як у фортеці.

Хвиля. Нема такої фортеці, яка б після довгої осади [30] не здалась. (Входить Махметка, на вид сильний чоловік.)

Махметха, кланяється.
– Доброго здоровля!

Маруся. Здоров, Махметка. Ти хочеш нанятися сторожем до мене?

Махметка. А чого ж не хотіть? Настояще хочу!

Маруся. Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а й від злих мужчин.

Махметка. Махметка сам злий, його знають: раз-два і через паркан сторч головою!

Маруся. Мені такого і треба. Маєш десять карбованців у місяць і харчі. Згода?

Махметка. Маєш вірного пса!

Маруся. З сьогоднішнього дня й зоставайся.

Махметка. Я вже зостався. Будеш до­вольна. [31] (Виходить.) Махметка слово держить! (Чути дзвінок.)

Маруся. Відчиніть двері.

Хвиля. До речі, подивлюсь, чи міцний замок. (Іде. Двері відчиняються, й показується ефектна, красива артистка Ваніна.)

Ті ж і Ваніна.

Ваніна, на дверях.
– Простіть! Подзвонила й хотіла ждати, коли дивлюсь, двері незамкнені, й я ввійшла. Підходить. Вибачайте, може, не в пору? Артистка Ваніна. А ви, певно, Марія Данилівна, жінка нашого знаменитого артиста?

Маруся. Так.

Ваніна, обніма й цілує.
– Дуже рада з вами познайомитись. Ми з Іваном Макаровичем служимо в одній трупі.

Хвиля. Давно?

Ваніна, глянувши на нього, до Марусі.
– Їду на сезон і забігла спитати, коли їде Іван Ма­карович.

Маруся. Сьогодні; прошу сідати.

Ваніна. Познайомте.

Хвиля. Капітан власного судна.

Ваніна. Моряк?

Хвиля. По сухому путі судном не пла­вають. (Ідучи мимо Марусі.) Одна з багатьох.

Ваніна. Що ви сказали?

Хвиля. Нічого - я кашлянув.

Ваніна, сміється.
– Оригінальний кашель.

Хвиля. Морський!

Ваніна, сміється.
– Так Іван Макарович їде сьогодні? Дуже рада, що матиму попутчика.

Хвиля, під ніс. Приятного для серця.

Ваніна. О, та в вас сухий бронхіт!