Бій ставав нерівним, спецняки брали гору. Кілька бойовиків кинули зброю, підняли руки з наміром здатися в полон, але одразу ж були скошені спецняцькими кулями.

– Вони полонених не беруть!
– вигукнула Роксолана.
– Ми їм живими не потрібні! Спробуйте пробиватися хто як може!

Ніхто не пробився. За півгодини спецняки ходили лісом і добивали поранених.

– Командіршу нє убівать!
– заверещав полковник Ученій, який дотепер сидів у надійному сховку.
– Я же прєдупрєждал! Нє возьмьом живйом ету бабу, вєсь смисл операції - псам під хвіст!

Роксолану знайшли з двома тяжкими ранами - в грудях і на передпліччі.

– Пєрвую помощь єй! Нємєдлєнно! І єщо нєсколько подбєрітє, она может нє вижіть!

Не вдалося П. С. Ученію виконати прохання колишнього осавула ЮВУ Довбуша - пораненим, але живим спецняки знайшли лише одного шеренгового бійця. Того самого Чіпку, якого Довбуш так просив неодмінно вбити.

У Чіпки були дві рани - давня в животі і свіжа на шиї.

– Ех, не пощастило тобі, хлопче, - пробурмотів Ученій, маючи на увазі Довбуша.
– Зате цьому, - кивнув у бік Чіпки, - пощастило. Хоча це ще як сказати, - додав пан Ученій, згадавши, ЩО чекає цього бойовика в полоні.

– Забрать обоїх у вєртольот і как можна бистрєє у Черновци, в госпіталь!
– скомандував П. С. Ученій і дістав із внутрішньої кишені спецняцького «хамелеона» пласку неіржавіючого металу фляжечку зі справжньою цукровою самогонкою. Тепер можна.

В Україні почали траплятися випадки нестачі харчів. І то не якихось там витребеньок на кшталт маргарину, тюльки чи морської капусти, а найпоширеніших, найнеобхідніших, наймасовіших, народних, одне слово, таких, як універсум хлібного типу, синтезоване комбім’ясо і генетично модифіковані молокопродукти.

З дивовижною послідовністю: менш необхідне - необхідне - вкрай необхідне з продтоварних магазинів щезали: т. зв. «м’ясо», т. зв. «молоко», т. зв. «хліб». За якийсь час ці продукти знову з’являлися уже у зворотній послідовності, аби за тиждень знову так само розмірено пропадати.

Соціум заворушився.

Культура черги зі своїм кодексом поведінки («зайняти з ночі», «хто крайній?», «буду за вами», «ви тут не стояли» і нарешті номерками на руці) почала давати тріщини.

Дрімучий інстинкт «хапнути» дубовою довбнею трощив тонесеньку, як перший вересневий лід, кірочку плеканої впродовж десятиліть крихкої «культури черги». Ситуація у соціяльному сегменті під кодовою назвою «черга» ставала неконтрольованою. Там почали битися!

Київ поки що ці деструктивні процеси обминали, проте у решті міст України населення поволі звіріло.

В Одесі троє молодиків нахабно полізли - без черги!
– за псевдокількою «наразвєс». Коли леґітимні учасники черги, цілком справедливо переповнені шляхетним гнівом, натякнули нахабам, що їх, мовляв, там не стояло, двоє, найкремезніших, зайняли кругову оборону, а третій почав брати на усіх трьох. Черга, вишикувавшись давнім перевіреним клином «свинею», посунула на дисидентів.

Ті повитягали з рукавів саморобні енкаели. Черга заціпеніла. Дисиденти, отоварившись, вже зібралися йти і пішли би собі непокараними, якби хтось із леґітимної черги не здогадався жбурнути у спину найкремезнішому важкий металевий ящик від фарби. Чим нейтралізував нахабу, з першого ж разу переламавши йому хребет. А вже потім бойове крило черги без особливих зусиль затоптало усіх трьох. Саморобні енкаели старійшини черги здали, куди треба, як «вєщдок».

У Вінниці, навпаки, нахаби мало не перемогли чергу. А було так. Черга працювала над реалізацією «м’яса», як раптом двоє - баба і мужик - полізли «поза». Самооборона черги, звичайно - до штурму! Як тут те бабисько з якогось саморобного сифону, змайстрованого зі звичайної пластикової баклажки, почало обсикувати чергу таким дефіцитним бензином. А той черкнув запальничкою.

Звичайно, потім черга усією громадою затоптала паліїв, але ж згоріло троє учасників черги і восьмеро отримало важкі опіки.

У Сумах проти леґітимної черги виступила банда майже рівна числом народній дружині черги. Пішла стінка на стінку, і зав’язалася велика битва. А позаяк стояли за «хлібом», то бої набрали позиційного характеру. Спочатку банда, застосувавши «навскісну атаку» Фрідріха Великого, захопила лівий фланг черги, але, на щастя, це був фланг з хвоста, а не з прилавка, тому битву аж ніяк не можна було вважати програною. Черга перегрупувала сили і передусім кинула резерви на зміцнення правого флангу - бо ж прилавок, а вже потім гвардія почала заходити банді у фланг. Коли ті збагнули, що до чого, вже було пізно, вони потрапили в «котел». Далі висліди кампанії стали так очевидні, що аж нецікаво було топтати переможених.

Просто треба було це зробити, і народні дружинники - зробили. За це ж їм належить пільга - один «ближчий» номер на п’ятьох.

У Черкасах у черзі спалахнула міжусобиця. Задні повстали проти передніх. Довго билися. Добилися до того, що магазин зачинився на годину раніше.

В Донецьку рознесли магазин і розікрали товар.

У Маріуполі хотіли зробити те ж саме, але несподівано для соціуму з магазина з’явилася озброєна охорона - п’ятдесят до зубів озброєних людей в уніформі військ спеціяльного призначення та написами на плечах «Служба безпеки НХЄ Іnс.» і якісь китайські ієрогліфи. Народу нагадали, що всі без винятку магазини, що торгують «м’ясом» (синтезованим комбіпродуктом), «хлібом» (універсумом хлібного типу) та «молоком» (генетично модифікованою білою рідиною) належать транснаціональній компанії «Не хлібом єдиним. Іnс.». Народ трохи призабув, хто його годує. Народу натякнули, мовляв, у чергах робіть, що хочете, бийтеся, вбивайте, топчіть, але до магазинів вам зась!