– Полковнік, блядь, - примовляв Кромєшний, - тєрорістов половіл, а козлов отпущєнія развєсті нє прєдусмотрєл…

– Товаріщ прєзідєнт, разрєшіті, - заговорив общєпонятним П. С. Ученій.

– Молчать, сука!
– заверещав президент, зриваючи другий погон.

П. С. Ученій помалиновів, як нижня смуга триколора - державного прапора Української республіки.

– Гражданін Учєній пе ес, - урочисто промовив президент, - ви розжаловани до званія «рядовой» і увольняєтєсь з органов госбєзопасності за профнєпрігодность.

Здать удостовєрєніє!

П. С. Ученій розстібнув сорочку і зняв з шиї пластикову електронну ідентифікаційну картку.

– Оружіє!

П. С. Ученій поклав на журнальний столик надсучасний ще засекречений тридцятинабійний епік.

Кромєшний прискіпливо оглянув Ученія і несподівано скомандував:

– Ботінкі!

– Шо?

– Ботінкі казьонниє снімай, ублюдок!
– закричав Кромєшний.
– З іскуствєнной кожі, блядь!

П. С. Ученій механічними рухами зняв черевики і простягнув їх президентови. Той машинально взяв, оглянув і, вловивши запах, дико верескнувши: «Іздєваєшся, блядь!», жбурнув черевики Ученієви в обличчя.

– Вон отсюдова!

П. С. Ученій, витираючи кров з розбитої губи, поплентався до виходу. Президент підійшов до столика і цілком неекономно почав пити справжню воду. Кіріл Кірілич, користуючись моментом, теж налив собі склянку. П. С. Ученій, помітивши, що на нього ніхто не звертає уваги, акуратно підібрав свої розкидані черевики і навшпиньках щез за дверима.

– Кіріл, - меланхолійно промовив Кромєшний, витираючи губи, - а можєт зря?

– Так єщо нє позно єго вєрнуть.

– Да я нє про етого алкаша, я вобще… - Єслі вобщє, Дотідортич, то нє знаю!
– з невластивою йому жорсткістю відповів Кіріл Кірілич.

А. Д. Кромєшний, вловивши цю інтонацію, спочатку розсердився, а потім пом’як і ще більше зажурився.

Несподівано без дозволу в кабінет увірвався ґенерал Курвенко, він був у бойовому «хамелеоні» і міцно п’яний.

– Вони можуть прорвати заграждєніє!
– залементував він.
– Можуть проникнути на Банкову! Шо дєлать?

– Як, шо дєлать?
– перепитав президент.

– Шо дєлать?
– тупо допитувався Курвенко.

– Стрєлять, ґенерал, - твердо сказав президент України, - стрєлять на поражєніє! Со всєх відов оружія!

Чіпка обживав нову українську в’язницю, побудовану зовсім недавно на місці колишнього готелю «Україна».

Старі люди казали, що колись цей готель носив назву «Москва», але кому то тепер цікаво. Цю в’язницю споруджено за особистим розпорядженням президента України А. Д. Кромєшного як зразковий пенітенціарний заклад для особливо небезпечних державних злочинців з відповідним наджорстоким режимом. А готель скасували тому, що після створення Євразійського союзу в Києві почали з’являтися приїжджі переважно із північно-східного боку, які принципово не бажали оселятися в гостініце Украіна. Готель занепав. З’явилася було думка перейменувати «Україну» на «Москву», але це горде ім’я вже носив інший готель - колишній «Київ». Тоді президент А. Д. Кромєшний і прийняв це вольове рішення - бути тут тюрмі!

Готель залили двома суцільними шарами бетону - один зсередини, другий зовні, і утворився сірий паралелепіпед з камерами типу «кам’яний мішок». В один з таких і поселили пораненого терориста ювеліра Чіпку. Для в’язнів цього зразкового закладу не передбачалося жодних меблів, заарештований жив - спав, їв, сидів, стояв - на голій бетонній долівці, але для Чіпки, позаяк він був поранений і становив певну інформаційну цінність для КҐБ, золотарської служби і особисто полковника Ученія, зробили виняток і встановили в камері металеве ліжко з ватяним матрацом. Кожного дня до Чіпки навідувалося троє гостей: полковник Ученій, лікар і кат.

Спочатку до роботи брався полковник Ученій, він уперто розпитував Чіпку про якусь каблучку, яка, мовляв, вміє змінювати свій зовнішній вигляд, що ви, молодий чоловіче, можете сказати з цього приводу?

– Нічого я не знаю, про жодну каблучку нічого не чув, в очі не бачив цього ювелірного виробу!

– В мовчанку рішив грати, - бубонів П. С. Ученій і давав знак катови. Той дротяним батіжком бив Чіпку по ранах, що ще не зажили. Чіпка зомлівав, і тоді до нього підходив лікар. Робив стимулюючі ін’єкції, обробляв рани, міняв перев’язки. А потім Ученій розпочинав усе спочатку. Так тривало два-три рази на добу.

У ті години, коли йому давали спокій, а стимулятор приглушував біль, Чіпка впадав у напівмарення-напівсон - кожного разу бачив одне й те ж саме видіння.

Він - вільний степовий вершник. Має доброго коня, багато різної зброї: спис зі сталевим вістрям, аркан з кінського волосу, лук зі стрілами, криву дамаську шаблю і розкішний кинджал з руків’ям, обсипаним коштовним камінням. Одягнутий він у дорогий, але зручний одяг - темно-синього оксамиту шаровари і короткий кафтан з легкою посрібленою кольчугою поверх, чоботи з теж синього сап’яну із позолоченими шпорами, широкий шкіряний пояс на чотири бронзові пряжки і волової шкіри шапку, обшиту позеленілими мідними бляшками із зображенням захисних окультних символів.