– Кольцо з жовтого металу, - лікар потай ставив собі в очі контактні лінзи, - два візерунки, із жовтого металу, але інших відтінків, один - жовтогарячий, інший - лимонний… такий…

– Дальше!
– крикнув президент.

– Камінці коштовні зелені, схожі на смарагди, у лимонному ланцюжку у точках з’єднання ромбиків, по всьому колу, здається, я зараз придивлюсь…

– Руки!
– верескнув Кромєшний.
– Нє трогай рукамі!

Президент підвівся з підлоги, де він сидів, спершися на шафу з африканського чорного дерева, довго здалеку дивився на полицю, на якій лежала каблучка у новому вигляді, і нарешті сказав:

– Всьо!

– Шо всьо, Дотідортич?
– насмілився спитати Кіріл Кірілич, що відразу після алярму прибув у піжамі та червоній краватці.

– Усєм всьо, - дещо загадково пробурмотів президент, - усєм.

Всім стало страшно.

– Кіріл, - сказав дерев’яним голосом президент, - за час у мене совещаніє. Пусть прибудуть еті два нєгодяї Лайнов з Курвенком і міністра оборони визові. Буде война!

– З ким Дотідортич?

– З вамі всіма, блядь! Пошлі отсюда.

Президент прителіпався у свої апартаменти, випив кілька пігулок транквілізатора і трохи подумав. Потім викликав Кіріл Кірілича і звелів негайно викликати до нього етого опитного сищика Учєнія… Через півгодини президент і П. С. Ученій сиділи на диванчиках у «м’якому куточку» в президентському кабінеті і розмовляли, як давні друзі.

– А якщо чесно, Петро Степанович?

– Якщо чесно, Авдотій Дормідонтович, то не знаю.

– Хто знає?

– Де?

– Як де?

– А тому «де», Авдотій Дормідонтович, що знати усе про це можуть якісь розумні істоти, але не в світі людей.

– То воно по вашому від нечистої сили, Степановичу?

– Боюсь, що так.

– Невже чорт має проти мене щось особисто, га, Степановичу, як ви гадаєте?

– Мені здається, що навпаки, - несподівано сам для себе знайшов вдалий хід П. С. Ученій.

– Що ви кажете?
– ожив А. Д. Кромєшний.
– Говоріть, говоріть, пане Ученій, бо ж ви знаєте, кругом одні ублюдки.

Довіряти не можна нікому. На вас одного покладаюсь! Ви єдина моя надія. Скажіть мені, що твориться?

– На мій детективний розум, товариш президент…

– Петре, - перебив Кромєшний, - давай без церемоній.

– Гаразд, Авдотію, - П. С. Ученія понесло, - отож мені здається, що те, яке ти називаєш нечистою силою, таки не байдуже до тебе (А. Д. Кромєшний зблід), але в сенсі не ворожому, а в дружньому. Давай припустимо, що та клята обручка, що змінює свій зовнішній вигляд, - від чорта. І - що?

– Що?
– прошепотів сухим ротом президент.

– Це - знак!

– Знак?

– Знак. Сили, Авдотій Дормідонтович, які посилають вам цей матеріяльний знак, до чогось вас спонукають.

– А як це знати, до чого?

– Давай будемо разом мислити, пане президенте, що означає для ситуації нинішньої України ювелірний предмет із золота? Правильно, це - символ опозиційних антипрезидентських, а значить, антинародних зловорожих сил. І Той, Хто посилає вам цю каблучку, що самоматеріялізовується, на щось натякає президентови України.

– На що, Петре, на що?

– Поміркуйте самі, Авдотій Дормідонтович, якби воно було із заліза, та ще й з емблемою «F», то чи звернули би ви на нього таку пильну і тривожну увагу? Ні. А якщо воно з’являється у формі символу антипрезидентських сил, а саме цих екстремалів-ювелірів, то й на них ці вищі сили, які здатні запустити програму самоматеріалізації предметів, спрямовують вашу президентську увагу.

– Думаєш?

– Я вже майже впевнений, Авдотій Дормідонтович.

Вищі сили, а саме Вартові Досконалої Ієрархії, не можуть більше спокійно дивитися, як у країні, яку вже стільки років очолює обраний достойник (легкий уклін у бік президента Кромєшного) порушується Лад. Отож Вони й послали цей красномовний предмет, що ретельно вписується у контекст політичної боротьби у сучасній Україні, для збурення ситуації і перелому її у бік, сприятливий для відновлення Ладу.

– Тобто порядку?

– Порядку, дисципліни, спокою.
– І що я маю робити, Степановичу?