— Це озиваються в тобі наші давні розбійницькі часи, — сказала Манка і тихо зітхнула. — Що було, те минулося. Спи.

Та ледве вона договорила, як під вікном на вулиці почулися кроки. Румцайс тихенько погукав Манку:

— Чуєш? Щось там діється.

Він підскочив до вікна. Світало; для місяця вже пізно, але сонечко ще не сходило. У сутіні видно було, як майданом крокують троє чорногорців. Вони прямували дорогою з міста, і в кожного на одному плечі була пилка, а на другому — сокира.

— Хотів би я довідатись, куди вони так рано чешуть, сказав Румцайс і намірився вийти на вулицю. — Краще, Манко, я за ними простежу.

Та в цю мить двері у шевській майстерні розчахнулися, і на порозі став лакей Фріцек.

— Нікуди, Румцайсе, не збирайся, — мовив він суворо, — а зараз же сідай шити чоботи для пана князя. Ось тобі шмат шкіри з риби-кита!

Сказавши це, кинув він на столик перед Румцайсом шкіру, хряпнув дверима і зник.

Коли князь велить робити, мусить швець братися до діла. Румцайс неквапом розмітив шкіру, викроїв переди і почав був шити. Але в голові в нього снувалися дивні думки.

— Спершу ці чорногорці, а тоді у такий ранній час, ні сіло ні впало, — чоботи для пана князя. Що воно за знак?

А за хвилину знову:

— Скидається на те, що пан князь цими чобітьми хоче прив'язати мене до мого ослінчика.

Проте не міг Румцайс покинути князеві чоботи; тож і сказав він Манці:

— Біжи поглянь, куди ті хлопці-чорногорці подалися.

Манка вибігла надвір і потайки пішла слід у слід за ними.

Румцайс тим часом закінчив верх, прошив ранти і вже взявся прибивати ліву підошву. Аж раптом у відчинене вікно влетів зяблик.

Румцайс глянув на нього та й каже:

— А я тебе ніби знаю.

Це була одна із тих шести пташок, які колись вилупилися у Румцайса в пістолі.

Зяблик зацвірінькав:

— Румцайсе! Манка переказувала, що пан князь звелів вирубати Ржаголецький ліс!

— Що? — гримнув Румцайс, наче вистрелив із пістоля. — Мій улюблений ліс Ржаголець вирубають?

Чобіт з дорогоцінної шкіри риби-кита в ту ж мить полетів у один бік, а шевський молоток — в інший. Румцайс скочив до шафи, зірвав з гачка своє старе розбійницьке вбрання — куртку з кордовської шкіри, штани і гостроверхий капелюх із букової кори. Натяг усе на себе, а за пояс заклав пістоль.

І — гайда з майстерні! Грюкнув за собою дверима, на коліні написав нову об'яву і кулаком прибив її до одвірка:

І не пішов, а побіг імператорською дорогою, що вела з Їчина до Ржаголця.

На півдорозі його вже чекала у балочці Манка. Вона показала на ліс.

— Це остання мить життя для Ржаголецького лісу!

В лісі снували чорногорці з пилками та сокирами, а на горбочку стояв пан князь і кричав їм по-французькому:

— Атансьйон!

Хлопці-чорногорці плюнули собі на руки, підняли сокири й приготували пилки.

У Румцайса завмерло серце. А тоді враз закалатало, немов дзвін на пожежу.

— Грім і блискавка! — вигукнув він. — Я не втримаюсь, зараз я в них стрельну!

І витяг пістоль.

А пан князь у цю мить заплескав у долоні в рукавичках і гукнув до чорногорців:

— Коли я скажу «Чик-чик!» — пустити в хід пилки і сокири!

Румцайс прицілився, вистрелив і вцілив панові князю в полу каптана. Пола загорілася.

Князь умить забув і про ліс, і про все на світі. Він застрибав, захвицяв ногами, репетуючи на всю округу:

— Тру-ру-ру!

Це він трубив так, щоб із Їчина мерщій їхали пожежники.

— А нам що робити? — гукнули до пана князя чорногорці, що й досі не опустили своїх пилок та сокир.

— Ну, начувайтеся в мене! — гримнув Румцайс.

Він вирвав стебельце і зацвірінькав через нього пташкою-кропив'янкою.

А потім зарохкав у капелюх, ніби дикий кабан.

І затрубив через складені долоні, немов лісовий олені..

В цю ж мить прилетіли птахи і ну пурхати у чорногорців перед очима! Прибігли дикі кабани і стали бити їх по ногах, ніби дубцями. Прискакали олені й, наставивши роги, погнали чорногорців. Не минуло й хвилини, як ті разом із паном князем опинилися аж ген за лісом.

Румцайс промовив.

— Я так і знав. Ще мало на світі правди. А коли так, то хто хотів шевцювати, має іти в розбійники.

Розсунув він дубове гілля і подався разом із Манкою по старій стежці до розбійницької печери.