Поставила вона горнятко перед Румцайсом. А мед мовби кипить увесь, щось там ворушиться і перекидається.

— Що воно таке? — здивувався Румцайс.

— Блискавка! — відповіла Манка. — Впала просто у мед.

Румцайс скочив з каменя.

— Гляди, щоб тобі не зашкодила!

— Та де там, — заспокоїла його Манка, — вона ж уся в меду і ледве ногами ворушить.

Тим часом у горнятку щось затріщало. Блискавка вистромила голову з меду і сумно сказала:

— Так погано мені ще зроду не бувало. Ніколи вже я, мабуть, не повернуся назад на моє рідне небо.

В горнятку щось зашелестіло і здалося, ніби блискавка плаче.

— Бідненька! — щиро зітхнула Манка.

Румцайс саме вчасно нагадав їй:

— Ти тільки сама сльози не пусти, а то зовсім її згасиш. Краще потримай горнятко, а я ту блискавку витягну, щоб не стало з неї тут грудки меду.

Манка міцно вхопила горнятко за вушка, Румцайс змастив собі руки борсучим салом і спритно витяг блискавку з меду. Чистенько її витер, вишарував ганчіркою і поставив на землю.

Дівча з блискавки було хоч куди. Не стояло на одному місці, стрибало, кожна жилочка в ньому так і грала. Полізла блискавка рукою у вогняну кишеню, витягла дивну машинку, поглянула на циферблат і каже:

— О, вже б я могла знову вжарити цілу бурю. Тільки як же я вам оддячу? Може, вам треба щось зруйнувати, посікти, розтрощити?

— Цього краще не треба, — відповів Румцайс. — А от чи не могла б ти зробитися кругленькою і маленькою, щоб залізти до мене в кишеню?

— О, це мені за іграшку, — весело мигнула блискавка і скрутилася в кульку. Вся вона яскраво сяяла і тихенько шелестіла.

Румцайс запхав її собі в кишеню.

Тільки встиг він зробити це, як прибіг велетень. Якусь хвильку тупав довкола печери, аж каміння саме викочувалося із землі і лісові струмки виливалися із своїх річищ. Тоді заревів:

— Гей, Румцайсе, вже й обід скоро. Пора мірятися силою! Я починаю!

Велетень вибрав бук — здоровенний, наче замкова башта, ступив до нього ближче і махнув рукою. В ту ж мить бук тріснув і розчахнувся згори до низу надвоє. Довго ще після цього все трусилося навколо в лісі.

Румцайс відхилився від трісок, що розлетілись на всі боки, обійшов розчахнутий бук і знавецьки промовив:

— Добряче зроблено. Таке в наших краях не часто побачиш.

— Тепер ти, — сказав велетень. — Правда, ти менший, тому можеш тільки доробити після мене оце діло.

Та Румцайс похитав головою:

— Я ніколи після інших не доїдаю.

Вибрав він бук у два рази більший. Ступив кілька кроків убік і обережно застромив руку до кишені.

— Наміряєшся ти добре. Тільки ж присідай нижче! — зареготав велетень.

Румцайс витяг руку з кишені і пошпурив у дерево кулю-блискавку.

Спершу все заблискотіло синім, а по краях засвітилися вогники. Потім довго гриміло, наче розсипалася купа ящиків. Це блискавка рубала бук на здорові кругляки. Тоді трохи стихло — це блискавка колола кругляки на тріски. Нарешті застрибали іскри — це блискавка сікла гілочки і складала їх у в'язанки, щоб після неї в лісі було добре прибрано. Потім стриб туди, стриб сюди, вклонилася й зникла. Залишилося після неї сім саженів чисто нарубаних букових дров.

Велетень тільки очі вибалушив, помовчав і зрештою сказав Румцайсові:

— Ну, хлопче, якщо вже твоя прислужниця отак порається, то як воно буде, коли ти сам за діло візьмешся?

І чимдуж дав драла назад, до Праховського скелища.

Коли в Ржаголецькому лісі перестала двигтіти земля після лихого велетня, промовив Румцайс:

— От бачиш, Манко, вже й дрова нарубані. Тепер піду я по рибу, що обіцяв наловити на обід.

— Ти ж тільки не барися, Румцайсику. А то вже й до полудня хилиться, — сказала Манка.

Румцайс збігав у ліщину і виломив собі прут. На прут прив'язав волосінь, сплетену вшестеро з кінського хвоста, а на гачок насадив мурашину лялечку. Потім сів із вудкою на березі лісового озерця вище печери, де з давніх-давен господарював водяник цього лісу Волшовечек.

Хвилі гралися з поплавцем, але наживки риба навіть не торкалася.

Румцайс уже підвівся був, щоб піти до Їчина по оселедці, та в цей час поплавець застрибав, а потім занурився у чорну глибінь. Румцайс підсік вудку з такою силою, що аж у лісі загуло. Та замість риби побачив на гачку якусь дивну затичку — велику, виточену з твердого дуба.