— Зараз ми підемо до своїх світлиць, — промовив поважно Румцайс.

Він узяв Манку за руку, і вони подалися в рідну Чехію, до печери в Ржаголецькому лісі.

Одного разу сиділа їчинська княгиня у садочку за стіною замку, поглядала на моріжок і зітхала по-французьки:

— Яка нудьга дивитися весь час на зелену траву!

Прийшов пан князь у нових атласних штанях і промовив:

— Алябонер [16] , я до ваших послуг.

Покликав він лакея Фріцека і звелів, щоб той розпорядився викопати на місці зеленого газона ставок.

Коли ставок викопали, князь показав його княгині, але та тільки зітхнула, обмахуючись хусточкою:

— А де біля ставка очерет?

Князь кивнув Фріцекові:

— Щоб сю ж мить усе було готово!

Фріцек гукнув на садівників, і за хвилину навколо ставка зазеленів очерет.

Та княгиня промовила примхливо:

— А де русалка? Я хочу, щоб вона танцювала на ставку переді мною.

Тут уже ні князь, ані лакей Фріцек не могли дати ради. Спробували заманювати русалок срібним дзеркальцем, але жодна не прийшла.

У княгині зіпсувався настрій, і вона подалася до свого сповідника.

— Але ж це простіше простого! — вигукнув сповідник. — Русалки найкраще ловляться на свячену нитку.

І тут-таки освятив їй п'ятнадцять метрів тонкої нитки.

Княгиня змотала свячену нитку і гукнула Фріцека:

— Негайно спіймай нам русалку. Та швидко!

Фріцек вирушив до лісу.

А в цей час усі русалки Ржаголецького лісу поралися біля четвертого джерела.

Шість русалочок сиділи довкола і ніжними пальчиками вибирали з води ялинову глицю. А сьома стояла на горбочку і стерегла вітер.

Але вітрець віяв од Садської, а Фріцек підкрадався з боку Їчина. Від куща до куща, від дуба до бука, щоб його не помітила русалка, яка стояла на сторожі.

Коли Фріцек підійшов уже на три кроки, зробив він на свяченій нитці зашморг і накинув крайній русалці на плечі. Шість русалочок втекло, а сьома залишилася — нитка обплела її так, що вона ледве-ледве могла переступати ногами.

— Відпусти мене! — заблагала русалочка.

Фріцек прикинувся добрим:

— А може, й справді відпустити?

— Ну, то пускай вже! — просилась русалочка.

— Добре, прийдемо в замок, там і відпущу, — збрехав Фріцек, роздивляючись, як краще вибратися із Ржаголецького лісу, бо вже сім років тут порядкував розбійник Румцайс.

А в цей час Румцайсові вже переказали, що трапилось. Манка саме купала в струмку їхнього синочка Ціпісека і почула новину.

Схопивши мокрого Ціпісека, прибігла вона до печери і вигукнула:

— Ой, Румцайсе, щось сталося вгорі, біля джерел! Хтось перебив русалкам роботу, і струмок несе глицю!

Румцайс накинув на плечі куртку з червоної іспанської шкіри, зарядив пістоль зеленим жолудем і сказав:

— Витри, Манко, Ціпісека, і ми подивимось разом, що там трапилося.

Манка розкрутила Ціпісека, наче дзигу, бо так розбійники сушать своїх дітей після купелі, а коли хлоп'я висохло, швиденько натягла на нього сорочечку.

Батько й син побігли до четвертого джерела. Прибігли й бачать — нікого немає, тільки сполохані бабки сновигають. А від джерела ведуть сліди, і кожний слід інакший.

— Тут пройшов лакей Фріцек, — сказав Румцайс. — Це він так ставить ноги, бо ніколи не знає, у який бік йому краще вклонитися.

І Румцайс показав пальцем на доріжку слідів, які вели прямо до Їчина.

О тій порі пан князь і княгиня Майолена сиділи на золотих кріселках біля ставка. Перед ними стояла русалочка, спіймана на свячену нитку, і вони кричали на неї по-французьки:

— Дансе! [17]

І русалочка танцювала. Дріботіла ноженятами до ставка і назад, бо її тримала свячена нитка, кінець якої стискав у руці Фріцек.

А по той бік ставка, за верболозом, уже стояли Румцайс і Ціпісек.

— Якщо я зараз вискочу і наведу там лад, хтозна, чи не налякаю я бідну русалочку, — сказав Румцайс. — Він простяг руку, вирвав листочок осоки і подав Ціпісекові. — А ти маленький і знаєш, що робити. Адже за плечима у тебе вже пів-розбійницької науки.