Ціпісек узяв осоку тупим кінцем у долоню і підкрався до русалочки так тихо, що навіть трава не сколихнулась. Чотири рази провів він листком по свяченій нитці, і русалочка знову мала ніжки вільні, як вітер.

Тут Румцайс підвівся з-за верболозу.

— Кому кортіло танців — той хай їх і має! — крикнув він могутнім голосом. — Панові князю оголошую русальський менует!

Русалочка взяла пана князя за рукав та й пішла з ним у танок, витинаючи дрібушечки. Добряче довелося пострибати панові князю. Аж до вечора потім виливали йому піт із черевиків.

— Фріцекові наказую станцювати млинка! — знову вигукнув Румцайс.

На них словах учепився Ціпісек лакею Фріцекові за поли і так розкрутив, що спинився той аж по коліна у рясці.

— Сам собі замовляю танець рейдовак по-розбійницькому! — знову крикнув Румцайс.

Схопив він княгиню за стан і ушкварив навколо ставка дванадцять разів. Після цього понесли княгиню до замку разом із її золотим кріселком.

Коли танці скінчилися, послав Румцайс русалочку назад у ліс, щоб біля четвертого джерела знову було їх сім. А як підходив із Ціпісеком до Ржаголецького лісу, закричав на весь голос:

— Ми вже йдемо!

Це щоб Манка не боялася за свого сина.

Якось русалки переказали Манці, щоб та прийшла попрати їм сорочечки. Дощу довго не було, вода була тверда, і русалки могли б понамулювати собі пальчики.

Коли Манка пішла, посадив Румцайс Ціпісека на коліно і сказав:

— Ану заплющ очі й скажи, чим пахтить он звідти, від Зебінського горба?

Ціпісек заплющив очі й різко, по-розбійницькому, втягнув носом повітря.

— Від Зебіна пахтить гарячим камінням.

— А тепер скажи мені, чим пахтить од річки Цідлини? — запитав Румцайс.

Ціпісек ту ж мить відповів:

— Холодною водою.

Румцайс пересадив Ціпісека на друге коліно.

— То були дуже легкі загадки. Тепер скажи, чим пахне од міста Їчина?

Ціпісек довго втягував повітря, але ніяк не міг розібрати.

— І не золотом, і не залізом, — зрештою мовив він.

— Аби тільки не свинцем! — злякався Румцайс і сам понюхав повітря. — Авжеж, свинець. Це їчинський князь знову виливає дріб — на біду якійсь лісовій звірині!

І, посадивши Ціпісека верхи собі на шию, Румцайс поспішив до Їчина — навпростець через поле, а тоді рівною імператорською дорогою.

Але пан князь у цей час уже наказав запрягти коляску і погнав коня з чорного ходу до ставка. Кінь летів, а за ним підстрибувала коляска з князем на передку. Одягнений він був у костюм із зеленого сукна, на голові мав капелюх з тетеруковим пір'ям, а між колін затис рушницю. Біля озера зупинився, тихенько вискочив з коляски і сховався за вербу, промовивши:

— Тут мені буде зручненько чекати!

І почав водити своєю мисливською рушницею туди й сюди, чи не блисне синє качине крильце.

Аж тут над самою головою в нього обізвався чийсь голос:

— А чи не розрядив би пан князь айн-цвай свою рушницю? І чи не закинув би пан князь шнель-шнель патрони у ставок, бо качки ще не відсиділи свій час на яєчках!?

Це був водяник Чесилко, який сидів поміж вербовим гіллям.

Та хоч це й було сказано майже по-німецькому, князь удав, що не розуміє Чесилка.

— Які дурниці! — мовив він. — Хай водяник залишить свої повчання для верховодок.

У цей час пролетіла качка, і князь мерщій націлив на неї рушницю. Дробинки посипалися з дула, як із решета, і синє дзеркальце, що їх носять качки на крилах, згасло. Князь кинув застрелену качку під передок коляски і чвалом погнав коня назад до Їчина.

Водяник Чесилко тільки й сказав сумно:

— Шкода-а-а, що ти не замочив в озері бодай пальця. Я б тобі показав, задавако пихатий!

Коли Румцайс із Ціпісеком прийшли до озера, Чесилко все ще сидів біля води і так тужив над застреленою качкою, що аж хвилі ходили від берега до берега.

Румцайс озирнувся на всі боки. Побачив качині пір'їнки і відчув, що в повітрі тхне порохом. Він опустив Ціпісека на траву і промовив до Чесилка:

— Ну що ти за водяник? Отак пошитися в дурні біля власного озера!?

Чесилко відповів, що зарадити лихові не можна було. Адже князь не вмочив у воду навіть каблука своїх чобіт.