Аж тут він помітив Манку, що поспішала від надбрамної башти до його крамниці. Шпанігель швиденько тицьнув самоцвіт під прилавок і став помахувати порожніми долонями, наче янгол крильцями.

— Послухай, Шпанігелю, ти щось наплутав, — промовила Манка ще на порозі. — Ми посилали Ціпісека по м'якеньку сорочечку, а він приніс баб'ячу кацавейку.

Шпанігель розгорнув папір, подивився на кацавейку, вивернув її і склав губи дудочкою.

— Сталася помилочка, — сказав він. — Але ваш Ціпісек так мені і не пояснив до пуття, що воно й до чого. Коли ти, Манко, все поясниш, я тобі дам одежу, як для княгині.

— Треба, щоб одежка була іще м'якша, — всміхнулася Манка. — Одежу ніби зіткану з туману. Адже це для русалочки.

Шпанігель поліз на саму верхню полицю.

— Єсть тут у мене одна річ, якої не може одягти навіть княгиня, бо подере.

І то справді була сорочина, яку могла б носити хіба що русалка. Тільки коли Манка хотіла здмухнути її собі на долоню, Шпанігель запитав:

— А що заплатите? — І притиснувся черевом до прилавка, щоб Манка не побачила самоцвіта.

— Так Ціпісек же заплатив, — сказала Манка.

Але Шпанігель сказав, що він нічого не знає, і поклав сорочечку назад на полицю. Так Манка і пішла собі. Та коли дома розповіла все Румцайсові, він вигукнув:

— Грім, блискавка і сто чортів!!! Ну, доведеться мені самому іти!

Шпанігель тим часом вийшов з крамниці під галерею і визирнув на ринковий майдан, щоб помилуватися самоцвітом на сонечку. Став він там і почав повертати його. Самоцвіт блискав йому в очі всіма барвами райдуги, і він навіть не помітив, як од надбрамної башти тихим розбійницьким кроком підійшов Румцайс. Ще один крок — і він став за стовпом галереї, щоб Шпанігель не побачив його; ще крок — і він уже в крамниці.

В крамниці Румцайс одразу ж виклав на прилавок геть увесь крам, який знайшов на полицях. А були там і тонкі англійські сукна, і тонесенькі японські шовки, і найніжніші голландські мережива, і різні оксамити.

Все це лежало купами на прилавку, і Румцайс говорив людям:

— Вибирайте, що хочете! Беріть за один крейцер лікоть будь-якого краму!

Так дешево в Їчині потім уже ніколи не торгували!

Коли хто-небудь заходив до крамниці і просив чогось, Румцайс одмірював йому вдвічі більше. А коли люди виходили з крамниці, він кожному стиха казав:

— Іди краще понад стіною, а не повз стовп, бо там Шпанігель.

А Шпанігель так і стояв там, втупившись очима в осяйний самоцвіт. Не помічав навіть людей, які спотикалися об кінчики його черевиків.

Румцайс продав останній лікоть перкалю, умостив собі за пазуху м'якесеньку сорочечку для русалки і дбайливо причинив за собою двері в крамницю. Тоді зробив сім таємних кроків і тупнув могутньою румцайсівською п'ятою. Самоцвіт випав у Шпанігеля з руки, а Румцайс уже наставив під нього свою долоню.

На прощання він сказав Шпанігелю:

— Хай сьогоднішні збитки нагадують тобі про румцайсівську справедливість.

І поніс сорочечку до Ржаголецького лісу, де Манка з Ціпісеком навпереміну втішали русалку:

— Не плач, ось Румцайс прийде! Ось-ось він тут буде.

Якось увечері сказала Манка Румцайсові:

— Сьогодні ви з Ціпісеком засинайте міцніше. Мені треба вибілювати білизну і доведеться вночі трохи вас турбувати.

Батько й син уклалися спати на постіль із смерекового гілля, а Манка сіла чекати, коли місяць зробиться зовсім круглий. Адже розбійники вибілюють свою білизну тільки серед ночі, проти місяця, щоб удень не муляти очей сільським старостам.

На небо виплив повний місяць, і Манка розстелила на галявинці поміж деревами те, що випрала за день, а сама сіла поряд і задрімала. Коли вибілюється розбійницька білизна, її не треба збризкувати водою, годі для цього роси.

Було ще далеченько до півночі, коли місячне сяйво наче почало блякнути. Манка глянула вгору і побачила, що на вершечку крайнього бука сидить мавка. Обламує місячні промені, кришить їх на маленькі шматочки і сипле вниз, під дерево.

Під буком стоїть карлик Катрножка і набиває друзками місячних променів усі кишені. Катрножка — це такий чоловічок, що риється під землею і ховає по лісах скарби, котрих потім ніхто не може знайти.

— Оце так! Гарні ви мені тут коники викидаєте! — крикнула Манка.

— Викидаємо чи не викидаємо! — посміхнувся Катрножка, який завжди говорив двозначно. — Місяць світить для всіх. А хто ближче, той і має.

— Хотілося б мені знати: добра чи зла ота мавка, що сидить на дереві? — спитала Манка.