— Тоді, з вашого дозволу, я запрошую всіх вас до себе в каюту на чай, — сказав Трент.

Віке здивувався, але, звісно, не перечив, і незабаром усі шестеро потерпілих з «Багатої нареченої» сиділи поряд із Трентом та Годдедаалем за столом, на якому стояли банки й тарілки з повидлом, маслом, грінками, консервованим язиком та чашками з гарячою кавою, їжа була не вельми смачна, і я певен, що Нейрс докинув би з цього приводу якесь уїдливе слівце, але зголоднілим морякам вона була як манна небесна. Годдедааль пригощав їх дуже щиро, з добротою, притаманною старим патріархальним родинам сільської глушини, а Трент, як вони пригадували згодом, майже не опікувався гостями і, поринувши в свої думки, наче й забув про них.

Нарешті він сказав, глипнувши на свого кока-китайця:

— Вийди.

Провівши кока поглядом, Трент звернувся до гостей:

— Мені відомо, панове, що у вас компанія на паях, тож запросив я вас сюди ось чому. Я маю разом з вами дещо з'ясувати. Ви самі пересвідчились, що мій бриг — судно добряче і що матроський харч у мене добрий.

Залунали незграйні слова схвалення, але всіх зацікавило, що вони почують далі, й ніхто, не сказав нічого певного.

— Так ось, — провадив Трент, качаючи кульки з хліба й похмуро втупившись у стіл, — я, звісно, радий допомогти вам дістатись до Фріско. Моряк повинен допомогати морякові — ось мій девіз. Але так уже склалося в цьому світі, що за все треба платити. Я не хочу через власну доброту зазнавати збитків, — додав він, невесело й уривчасто засміявшись.

— Ми розуміємо вас, капітане, — сказав Вікс.

— Ми, звісно, заплатимо скільки треба, — додав Картью.

У відповідь на це Годдедааль непомітно штовхнув Картью ліктем під бік, і обидва помічники обмінялися значущими поглядами. За цю безмовну мить Картью устиг зрозуміти справжню сутність капітана Трента.

— «Скільки треба»… — повторив Трент. — Я цього чекав. Але скільки саме — тут вирішую лише я сам. За мною останнє слово. Якщо вам треба позики, ви мусите за це заплатити… — Він поспішив виправитись — Якщо ви хочете, щоб я доправив вас до Фріско, вам треба буде заплатити стільки, скільки я скажу. Це буде по-діловому, я гадаю. Ви мені не потрібні. Це я потрібен вам.

— Ну гаразд, сер, — погодився Картью, — то скільки ж ви хочете?

Капітан так само качав кульки з хліба.

— Свого часу ви взяли за горлянку того торговця з островів Гілберта, але я на вашому місці витиснув би з нього більше, — сказав він. — Ви зіграли на його безвихідному становищі. А тепер моя черга. Отже, все справедливо. Ви ж не зжалились над тим торговцем! — злісно вигукнув він раптом і знову холодно хихикнув: — Та я вас і не ганю: в коханні та в бізнесі все дозволено.

— Отже, сер? — знову спитав Картью.

— Отже, це моє судно, чи не так? — різко сказав той.

— Я теж такої думки, — зауважив Мак.

— Я кажу, що це моє судно, сер! — визвірився Трент, наче розпалюючи себе. — Якби я скористався з вашого становища, я забрав би всі ваші гроші — до останньої монети. Але дві тисячі фунтів із чотирьох належать не вам, а я людина чесна. Ви віддасте мені ваші дві тисячі, а я доправлю вас до Фріско і там видам кожному по п'ятнадцять фунтів, а капітанові — двадцять п'ять.

Годдедааль низько схилив голову, мов людина, яку гризе сором.

— Ви жартуєте! — вигукнув Вікс, побагровівши.

— Жартую? — перепитав Трент. — Як собі знаєте. Вас ніхто не примушує. Судно належить мені, а цей острів Брукс — він не мій, і ви можете сидіти на ньому хоч до смерті. Мені байдуже.

— Але ж увесь ваш пречудовий бриг не вартий двох тисяч фунтів! — вигукнув Вікс.

— Така моя ціна, — твердо мовив Трент.

— І у вас вистачить нахабства висадити нас на цей острівець помирати голодною смертю? — обурено спитав Томмі.

Капітан Трент хихикнув утретє.

— Голодною смертю? — перепитав він. — Навіщо ж? Я згоден продати вам провізію, але по своїй ціні.

— Я перепрошую, сер, — утрутився Мак, — але в мене становище особливе. Я відробляю свій проїзд і не маю паю в двох тисячах фунтів, а в кишені у мене ні гроша. Що ж ви скажете мені?

— Я людина добра, — відповів Трент. — Яка мені різниця? Я заберу й вас, але п'ятнадцяти фунтів ви, звісно, не одержите.

Від такого нечуваного нахабства всім перехопило дух, а Годдедааль підвів голову і обуренно вп'явся поглядом у свого капітана.

Мака прорвало.

— І ви називаєте себе британським моряком?! — вигукнув він. — Та сто чортів вам у печінку!

— Ще одне таке слово — і я закую тебе в залізо! — визвірився Трент, зрадівши, що йому заперечують.

— Ти думаєш, я так тобі й дамся? — спалахнув Мак. — І ми ще морочилися з твоїм такелажем! Ти стара свиня, кусюча блощиця, зараз я навчу тебе чемності!