Наприклад, що за дівчинка Тамара? Звідки вона так добре його знає? Навіть встигла заприятелювати… Хіба можна тут думати про якусь суму кутів? І яка шкода, що п’ятнадцять хвилин, взяті в ощадкасі часу, так швидко закінчилися.

Ось чому, ледве Льоня опинився в ліжку, ледве мати вийшла, погасивши лампу, його рука опинилася в кишені штанів, де лежала маленька зелена книжечка з чеками-талонами. Цього ніяк не можна було відкладати. Дізнатися, дізнатися про те, що було далі! І обов’язково помиритися з Тамарою, остаточно помиритися, це насамперед!

Вже взявшись за книжечку, Льоня ще раз прислухався. Десь у сусідній кімнаті мати розмовляла з батьком. Мати щось говорила, — тихо, приглушено. Певна річ, розібрати було неможливо. Але, мабуть, мова йшла про нього. Напевне про нього. Ось навіть долинуло слово “хлопець…”

Неприємно все це! Ой, як неприємно! І все тому, що Льоні сьогодні так не пощастило.

Обережно Льоня написав олівцем на талончику в книжечці — “15 хвилин” І взяв свій годинник, що лежав на столику біля ліжка. З сусідньої кімнати долинули слова батька:

— Я тобі кажу, що Льоня вже й сам може добре розуміти, що погане, а що добре.

Мабуть, батько щось відповідає матері. Про що це він? Льоня затримав руку, що вже ладна була покласти чек під годинник.

— Коли б він більше думав про наслідки своїх вчинків, коли б він не приятелював з такими, як Віктор Сумський, — продовжував батько.

Мати заперечила:

— У Віктора Сумського дуже складні обставини життя, ти ж знаєш це. І раніше, спочатку, ти не заперечував проти їхньої дружби. І в школі казали, що, можливо, це буде добрий вплив…

— А тим часом Віктор штовхає Льоню на всякі витівки. Хіба ти не розумієш цього? Ні, ні, я вважаю, що з цим треба кінчати! І мушу тобі ще сказати…

Льоня підклав талончик під годинник. Голос батька одразу став ще голоснішим. Здавалося, що він звучить уже поруч з Льонею, а не в сусідній кімнаті. І раптом навколо Льоні все перетворилося на ясний день, стіни його кімнати наче розсунулися… та це вже й не кімната, а велика галявина, оточена еисокими деревами. Мабуть, це місце зборів усіх піонерів, що відпочивають у таборі. Так, на траві сидять хлопці й дівчата. Вони уважно прислухаються.

Високий, стрункий хлопець з дещо суворим обличчям, енергійно жестикулюючи, говорить:

— …так, повторюю, він винний менше, ніж тут казали. Ні, товариші, я не виправдовую його. Вчинок, дійсно, ганебний. Але я мушу сказати, що зроблений він під впливом поганого приятеля. І зараз я доведу це.

Про кого говорить високий хлопець? Всі присутні слухають його уважно, здається, чути було б, коли б пролетіла муха. Може і Тамара тут? Льоня тихенько подивився навколо. Хлопців було дуже багато, на головах у всіх білі панамки.

— Згадаємо, яким був Куценко у перші дні його перебування в таборі, — вів далі високий хлопець. Льоня здригнувся: знову це про нього! І раптом він зрозумів усе, що діялося навколо.

Це засідала рада загону, про яку його попереджала Тамара. І тоді Льоня ще обіцяв дівчинці, що він щиро розповість на раді про свій вчинок, за який вона дорікала йому. Але ж він і досі не знає, в чому ного провина. І куди поділася Тамара? Минулого разу вони йшли разом, Тамара тримала його за руку і щось говорила. Чому ж він тепер несподівано потрапив на раду, і сам один, без неї?

І знову Льоня зрозумів, у чому річ. Коли вкладаєш гроші в звичайну ощадкасу, то ніхто ж не записує, в якому порядку ти вклав їх, і не видає тобі їх назад в тому ж порядку. Тобі дають просто якийсь з карбованців, перший-ліпший, і все. Так воно, мабуть, є й тут. Він виписав собі зараз п’ятнадцять хвилин — йому їх і видали. Але ці п’ятнадцять хвилин не були прямим продовженням попередніх. Це був просто відрізок часу, його майбутнього часу, тих п’яти годин, що їх він вклав у касу… і вони припали зараз не на продовження його розмови з Тамарою, а на щось зовсім інше: на засідання ради загону. А високий хлопець усе ще говорив.

— Коли Куценко приїхав до табору, він усім нам дуже сподобався. Разом з іншими готував виступ у живій газеті на космічні теми. Непогано грав у волейбол у нашій команді “Восток-2”.

“А я й не знав про це”, — майнуло в Льониній голові.

— Але потім він під впливом свого приятеля, якого тепер тут уже немає, зробив негідний вчинок. Я пропоную не виключати Куценка з табору, як вимагають деякі, а оголосити йому догану!

Високий хлопець сів. Навколо загомоніли. Льоня скоса поглянув на хлопців І дівчат. Дехто позирав на нього вороже, особливо дівчата. Дехто, навпаки, дивився з жалем. Тільки тепер Льоня помітив, що він сидить на траві якось окремо, сам. “Наче підсудний!” — подумав хлопчина. І йому стало зовсім погано. “Хоч би все це швидше закінчилося!”