І без цього у Льоні чимало неприємностей. Найголовніше, певна річ, те. про що зараз говорив батько. Здається, ще ніколи Льоні не доводилося бачити його таким роздратованим. Зрештою, це зрозуміло.

Вже кілька разів батько докоряв Льоні за те, що він вчиться погано. Приятелювання з Віктором Сумським батько вважав чи не найголовнішою причиною. А Льоня, власне, з ним не дуже й приятелював.

Просто Віктор дотепний. Мабуть, це тому, що він весь час зростає без батька: його, кажуть, було вбито десь під час автомобільної аварії. Віктор вміє щось вигадати, зробити по-своєму. Найчастіше це буває дуже цікавим. Інша справа, що чимало витівок Віктора Сумського закінчувалося не дуже добре, та й викручуватися доводилося комусь ще, а не йому самому. Ну, це, мабуть, тому, що Віктор умів, як кажуть, вийти з води сухим, не так, як решта. Це ж і є розум!

Раніше, слухаючи розповіді сина про якусь витівку, на які охочий був Віктор, батько, посміхаючись, казав:

— Спритний він у вас, хлопці! Аж занадто спритний!

Але це було і все. Бо ж батько завжди добре розумів Льоню і знав, що хлопці взагалі — особливий народ, з яким і поводитися слід… Та що там казати: іноді батько навіть захищав Льоню, коли мати скаржилася йому. Він тоді казав:

— А, я й сам був пустотливим, веселим хлопцем. І чимало діяв такого, що викликало незадоволення старших…

Це було просто надзвичайно! Адже коли батько все добре розуміє, а не гнівається за дурниці, то й говорити з ним завжди можна відверто, нічого не приховуючи. Можна навіть радитися, бо він справді чимсь допоможе, скаже, як краще зробити, а не просто грюкне, нашумить та ще й додасть — “дурний ти, не розумієш нічого, мовчи й не заперечуй!”

Саме тому Льоня звик вважати, що найкращі хвилини для нього були ті, коли він сідав увечері разом з батьком і охоче розповідав йому про всі шкільні новини й справи. Батько уважно слухав, сміявся, Іноді невдоволено крутив головою і казав, що він зробив би не так, як Льоня. Але завжди це були хороші, серйозні бесіди, після яких Льоні чимало ставало яснішим, наче з ним розмовляв старший добрий товариш.

Такий був Льонин батько. І Льоні дивним здавалося, що його друзі частенько не вірили йому про такі взаємини і казали, що він вигадує, бо батько не може бути справжнім товаришем…

А тепер усе пішло шкереберть. Звісно, Льоня і сам у дечому винний. Та знов-таки проти збігу поганих обставин нічого не вдієш, так уже сталося, що Льоні не пощастило. Навіщо ж батько гнівається, погрожує, що не пустить в табір, хоч раніше сам наполягав на тому, щоб його син побував в приморському піонерському таборі? Та ще й каже, що він боїться, чи не зробить Льоня такого, за що йому, батькові, доведеться червоніти? Втім, хто знає, можливо, Льоня вже й справді зробив там щось погане і не знає досі, що сталося з ним у таборі, за що він має відповідати.

Все це дуже недобре. Значить, триває цей поганий збіг обставин, триває й надалі… А з Віктором Сумським теж погано виходить, бо ж навіщо даремно лаяти цього хлопця?

Льоня щільніше загорнувся в ковдру і повернувся до стінки, щоб швидше заснути і не думати ні про погрози батька, ні про справи в піонерському таборі, ні про Тамару. Дійсно, краще заснути, бо замість думок виходить справжня плутанина. Хтозна, може, ранком справи не будуть виглядати такими поганими.

в якому неприємності продовжуються далі й далі; вони тривають і в класі, на уроці геометрії, і закінчуються черговою двійкою, а поведінка Тамари стає ще більше загадковою.

Думки про раду загону в таборі, про Тамару заполонили хлопця з самого ранку ще більше. І коли б він не боявся заплутатися через примхи ощадкаси часу ще далі, він обов’язково одразу ж виписав би новий талон. Але хто міг сказати, якими будуть п’ятнадцять хвилин у таборі? А може, знову стануться якісь прикрі несподіванки?

І все ж таки порятунку не було. Він мусив, мусив дізнатися, що сталося потім, — та й не тільки потім, а ще й раніше, за час його попереднього перебування в таборі. Невже й справді батько мав червоніти за нього? Невже таке могло скоїтись?.. А все говорило саме за те, що так і було. І не можна було відмовитися від того, щоб не взятися за новий талончик.

Ось чому на першому ж уроці Льоня не витримав. Правда, він вирішив виписати талон тільки на п’ять хвилин. Що може трапитися за такий короткий відрізок часу? Нічого! А встигнути дізнатися, що було далі, все ж таки можна. Справді, чудове рішення! Скоріше, де його зелена книжечка з талончиками-чеками?

Втім, щойно він вийняв книжечку ощадкаси часу і зібрався виписувати талон, як сусід, Мишко Розумієнко, штовхнув його в бік і зашепотів:

— Слухай, що це? Така нова книжечка ощадкаси? Ану, дай подивитися!

Льоня тільки важко зітхнув: ну хіба ж можна було кому-небудь розказати про всю цю неймовірну справу? Чи ж повірить хтось? А характер у Мишка такий, що чін уже не відчепиться, доки не дізнається, в чому річ. Треба щось сказати. А що саме?

— То такий новий блокнот, — прошепотів Льоня у відповідь, швидко ховаючи книжечку в кишеню. — І ніяка це не ощадкаса, просто так…