— Кру-гом руш! — не обертаючись, скомандував кухар.

— Спасибі! — весело прокричали хлопці і побігли до човна.

У човні Мишко одібрав у всіх хліб, сховав у мішок і, піднявши догори палець, глибокодумно промовив:

— Світ не без добрих людей!..

Ситі і веселі хлопці енергійно веслували. Тепер уже зовсім близько Фролчин брід. А далі, якщо вірити Жердяєві, Ігор і Сева поплисти не могли…

— А от і Фролчин брід, — сказав Жердяй.

Річку перетинали дві колоди, що спиралися на вбиті в береги сваї. Це й був Фролчин брід. Здалеку чувся глухий шум.

— Біля млина вода шумить, — сказав Жердяй. — Тут вона, гребля, близько.

На березі лежав перекинутий догори дном човен. Напружившись, хлопці перевернули його.

— Ти знаєш цей човен? — з несподіваною тривогою спитав Мишко Жердяя.

Запинаючись від хвилювання, Жердяй сказав:

— Кузьміна човен, вбитого.

— Не може бути! — закричав Генка.

Але Жердяй добре знав усі човни на селі. Це був човен Кузьміна.

Приголомшлива звістка! Хлопці злякано перезирнулися. Знову Кузьмін, знову загадкове вбивство. І в цю пригоду замішані Ігор і Сева. Як опинився у них човен Кузьміна? Де вони його взяли? Адже коли Кузьмін і Микола попливли на Халзін луг, Ігор і Сева були вже в іноземців, тобто набагато нижче від Халзіного лугу. А з плоту вони зійшли ще нижче, біля Піщаної обмілини.

— Вони цей човен взяли випадково, — непевно промовив нарешті Мишко, — не знали, що він належав Кузьміну. Жердяй, ти певен, що це човен Кузьміна?

— Питаєш!..

— Припустімо, — продовжував Мишко, — але хлопці цього не знали і не могли знати. Просто знайшли покинутий човен. А витягли його на берег, щоб господар побачив і забрав.

— Неподобство! — сказав Генка. — З табору втекли, чужий човен захопили…

— Зачекай, не лайся, — зупинив його Мишко. — В усякому разі ясно: Микола ніколи не крав і не ховав човна. А це дуже важливо. Розшукаємо хлопців і про все дізнаємось. Ви бачите, човен ще мокрий, його нещодавно витягли з води. Можливо, навіть сьогодні вранці. Тут яке село близько?

Стуколово, — відповів Жердяй. — Версти три буде.

Хлопці залишили Жердин стерпти обидва човни, а самі вирушили н село.

Дорога йшла спочатку берегом, потім узліссям, далі круто повертала в поле.

Узліссям за табуном корів ішов пастух, хлопець з перекинутим через плече пужалном. Два собаки одчайдушно загавкали на хлопців, але, підбігши до них, улесливо закрутили хвостами.

— Пройдемо ми цією дорогою в село? — спитав Мишко у пастуха.

— Пройдете, — відповів пастух. І довго потім дивився вслід хлопцям.

Село, здавалося, ще спало. На вулиці ні душі, всі ворота зачинені, собаки й ті не гавкали. Хлопці минули крамницю і побачили велику хату з написом: «Стуколовська сільрада».

Двері в сільраду були відчинені навстіж. Але всередині нікого не було. Самотньо стояв обшарпаний стіл з висунутими шухлядами. На стіні висів дерев'яний ящик телефону. Грюкала відчинена віконна рама. Рипіли під йогами мостини, фарба на них залишилася тільки біля стін, а посередині була витерта.

Хлопці вийшли з сільради і побачили дідуся, сторожа в кожусі, з калаталом у руках. Він підозріливо подивився на них і спитав:

— Ви чого?

Хлопці пояснили, що вони з табору, розшукують двох хлопців, які припливли сюди вчора на човні.

Сторож слухав їх мовчки, чи то пережовуючи щось, чи просто ворушачи губами. Потім суворо сказав:

— Ходімо!

— Куди?

— Там розберуть! Ходімо!

Нічого не розуміючи, хлопці пішли за ним. Кумедно шкутильгаючи у величезних драних повстяках, сторож якось дивно і в той же час з комічною підозріливістю позивав на хлопців.

Так вони дійшли до високої п'ятистінної хати.

— Заходьте! — суворо наказав сторож і ввійшов услід за ними.

У темних сінях Мишко намацав ручку дверей і смикнув її. Двері відчинилися. Хлопці увійшли в хату і побачили таку картину: за великим квадратним столом без скатерті сиділи Ігор, Сева і міліціонер. Звичайний міліціонер у формі. Його картуз і ремінь з пристебнутим пістолетом лежали на ослоні.

Біля печі поралася хазяйка. Задня половина кімнати була відгороджена ситцьовою занавіскою, і звідти чулися верещання і вовтузіння дітвори.

Ігор, Сева і міліціонер мирно їли картоплю з огірками. Але Мишко одразу зрозумів, що хлопці заарештовані. І йому стали зрозумілими і здивування пастуха і метушлива суворість сторожа.

— Ось, товаришу, — сказав сторож міліціонерові, — ще трьох привів. Цих двох розшукували.

З-за занавіски висунулася білява голова, за нею друга. За хвилину шестеро дітлахів, білявих, нестрижених, у довгих сорочках, вишикувалися перед занавіскою і мовчки втупилися в хлопців, що тільки-но ввійшли.