Життя табору знов увійшло в свою звичну колію. Звичайний розпорядок дня — сигнал побудки, ранкова лінійка, підняття прапора, праця на селі, ігри, бесіда біля костра. Але відчуття того, що загін оточує якась таємниця, не кидало Мишка.

Провина Миколи Рибаліна не доведена, але він поки що і не виправданий. Зате човняр ходив наче й не було нічого. При зустрічі з Мишком він посміхався так, ніби тоді, на річці, нічого й не сталося. Навіть підморгнув одного разу.

Між човнярем і «графинею» існують якісь зв'язки. Вона щось відправляла в ліс. І куркуль Єрофєєв з ними заодно. Справді… В усьому цьому треба обов'язково розібратись: адже може потерпіти невинна людина!

Але як діяти? Піти в ліс, дізнатися, що це за парубки? Та де їх там шукати? Та й небезпечно. Сам би він, звичайно, пішов. А хлопці? Мало що може трапитись, а він за них відповідає.

Отже, залишається тільки одно: дізнатися, що повіз човняр у ліс. Дізнатися через Сенька Єрофєєва. Адже він теж переносив мішки в човен. Звичайно, так просто він не скаже. А спробувати можна. Дивись і проговориться…

Генка підтримав цей план.

— Але тобі незручно, — сказав він. — Ти вожатий, хлопці тебе соромляться. А мені Сенько все викладе, будь певен.

— Щось зробиш не так, — завагався Мишко. — Так зіпсуєш справу, що потім і не виправиш…

Але Генка запевнив його, що буде обережним і обачливим. Хіба він не виконував серйозних доручень!

Генка ще не обміркував плану дії. Як завжди, він сподівався на щасливий випадок. Важливо почати, а там видно буде.

Комсомольці й піонери обладнували клуб. Їм допомагали сільські діти. Тільки Сенько і Якимко не брали участі. Вони сиділи на купі колод, лускали насіння і, ліниво сперечаючись, грали в карти. Генка зупинився біля них і, прикинувшись зацікавленим, почав стежити за грою.

— Сідай з нами, — запропонував Сенько, тасуючи карти.

Генка сів на колоди.

— В карти не граю, а подивитись — подивлюсь.

— Не бійся, — посміхнувся Сенько, — не на гроші. На щиглі.

Генка поважно відповів:

— Зі мною грати важко. Я кого завгодно обіграю.

— Так уже й обіграєш?

— Точно тобі кажу. Дай колоду.

Генка взяв колоду, перетасував її і показав карточний фокус.

Фокус був нескладний. Але Сенько і Якимко були вражені. Так в усякому разі здалося Генці. Дуже вже здивовано дивилися вони на нього.

Задоволений своїм успіхом, Генка вдавано байдужим голосом промовив:

— Я ще й не таке можу відгадати. От погляну на людину і одразу скажу, що вона робила сьогодні і що вчора робила і позавчора.

— Це вже ти брешеш, — посміхнувся Сенько.

— Можу довести!

— Ну, що я вчора робив?

— Овва! Так я тобі й сказав.

— Звичайно, не скажеш: звідки тобі знати.

— Значить, не знаю?

— Не знаєш!

— Не знаю?

— Ні!

— А якщо знаю?

— Так скажи!

— Так от, — багатозначно сказав Генка, — якщо я тобі окажу, що ти робив учора, то ти мені скажеш, що ти робив позавчора.

— Добре.

— Вчора ти їздив до млина, — сказав Генка.

— Правильно! — пробурмотів Сенько. — Це ти міг і бачити…

— Де я міг бачити? У млині я не буваю. Просто подивився на тебе й відгадав. А тепер ти скажи, що ти робив позавчора.

Сенько спідлоба подивився на Генку:

— Думаєш, тільки ти один можеш відгадувати?

— При чому тут один чи не один? Ми з тобою домовились — от я й відгадав. Тепер скажи ти, що робив позавчора, а я тоді скажу, правду ти кажеш чи неправду.

— Який спритний! Думаєш, один ти мастак відгадувати? Є й інші.

— Я що завгодно відгадаю, — хрипко промовив Якимко, креслячи на піску великим загнутим пальцем фігури.

— Що ти можеш відгадати? — насмішкувато спитав Генка.

— А все, що хочеш.

— Правда, правда, — підтвердив Сенько. — Якимко все одгадає.

— Що ж він може відгадати? — продовжував допитуватися Генка.

— А що хочеш, — відповів Сенько і повернувся до Якимка: — От, Якимку, ми тут одну річ сховаємо, а ти знайди. Знайдеш?