Ч арбуза? Ќ>=, не гарбузом тут пахне, коли сама дала в>=йтенков>= каблучку.

Ч од>=, год>= квакати! Ч кажуть кармазини. Ч ѕобачимо ось, чи€ в>=зьме.

Ч –озводьте б>=йц>=в! Ч кричать >=нш>=.

Ч як же њх розводити, коли не згодились, чи на п>=стол€х, чи на шабл€х? Ќехай розсудить панотець. —кажи нам, будь ласка, панотче, Ч обернулись до Ўрама, Ч €к лучче дознати суда божого, чи п>=стол€ми, чи шабл€ми? ќт брат стаЇ за сестру, а жених за себе >= за все м>=щанство. оли жених пол€же, нехай пот>=шатьс€ кармазини; €к же пол€же кармазин, тод>= дочку нам подавай, хоч лусни! Ќе сховаЇшс€ од нас н>= за високими вор>=тьми, н>= за прив>=ле€ми!

Ч ќ, щоб вас господь побив праведним громом! Ч каже тод>= Ўрам.

Ч «а що се ти нас так проклинаЇш? Ч каже, зумившись, громада.

Ч ќ голови, сл>=п>=њ >= жорсток>=! Ч глаголе знову Ўрам. Ч як збираЇтьс€ на неб>= хуртовина, то й зв>=рюка забуде свою €рость; а ви перед самою бурею заводите кривав>= чвари!

<= помчавсь од них необзир.

” Ѕорзн>= зањхав Ўрам одпочити до сотника Ѕ>=лозерц€. Ѕ>=лозерець був старосв>=тський сотник, >=ще-то з тих, що перш>= озвались потиху до батька Ѕогдана: Ђднай, батьку, ”крањну, а ми тебе виручимої. “ак знав його Ўрам добре, >= були вони при€тел>=.

“>=лько що доњжджаЇ до вор>=т, аж сотник вињжджаЇ з двору. ѕ>=знав Ўрама >= сам не знав, що робити од радост>=.

Ч Ќу, батьку, Ч каже, Ч у саму годину зав>=тав ти до нас у гост>=!

Ч Ѕачу, € й сам. Ѕодай лучче н>=чого не бачити?

Ч уди ж отсе?

Ч fа в Ѕатурин же, до нав>=сного д>=да ¬асюти.

Ч , уже раду рушили!

Ч як?

Ч ј так. ќсь зањдьмо лиш до господи.

«ањхали, вв>=йшли, до св>=тлиц>=, с>=ли к>=нець стола. “од>= Ѕ>=лозерець >= почав розказовати.

Ч “ак >= так, Ч каже. Ч Ќав>=сноголовий ¬асюта коверзовав-коверзовав, дал>= таке вигадав, що ледв>= й сам не пропав. Ђѕрис€гайте мен>=, Ч каже, Ч на послушенство гетьманське, а не прис€гнете, то тут вам >= капут!ї Ќаустив вражий д>=д п>=хоту да хот>=в так придавити у Ѕатурин>= старшину, щоб >= не писнула. ќт €к у нас тепер завелось!

Ч fа чого доброго й ждати од такого, що полизав л€дських полумиск>=в? Ч каже Ўрам. Ч ”же коли ти був раз «олотаревським, то «олотаренком >=знов не будеш! Ќу, що ж старшина?

Ч ј старшина, Ч говорить Ѕ>=лозерець, Ч почала його усов>=щувати: Ђѕоб>=йс€ бога! „и тоб>= ж довго жити на св>=т>=? Ќехай би молодш>=њ гетьмановали. й, пане полковнику! Ќе удавай —омка на ћоскву зрадником! fержись за його; то ще й сам, >= вс>= ми поживемо з упокоЇмї. уди! –озходивсь наш д>=дуган: Ђ—кор>=ш у мене волосс€ на долон>= виросте, н>=ж пере€славський крамар буде гетьманом! «а мене бо€ре на ћоскв>= т€гнуть, за мене Ѕрюховецький з запорожц€ми сто€тиме. ќсь € послав уже посланц>= до «>=ньковаї. Ч ЂЌе йми, Ч кажуть йому, Ч в>=ри запорожц€м: вони тебе уочевидьки ошукують. ѕрињжджають до тебе з —>=ч>= задл€ уз€тт€ т>=лько подарунк>=в. ћи тебе гетьманом, ми тебе гетьманом оберемо! ј там своЇ на ум>=. ’>=ба не знаЇш, €ким вони духом на городову старшину дишуть? —е в њх обичай давн>=й!ї fе тоб>=! <= слухати не хоче. як ось >= гонц>= з «>=нькова. Ђј що?ї Ч Ђге! Ч кажуть. Ч ѕрощайсь, пане полковнику, з гетьманством. “ам запорожц>= таке провад€ть, що аж слухати сумної. Ч Ђј кн€зь же що?ї Ч Ђўо кн€зь? н€зь >=з запорожц€ми запан>=брата, а твоњ подарунки прийн€в у см>=х, бо в його й свого довол>=ї. ¬асюта й руки попустив. “од>= старшина за його, а п>=хота й соб>= пот€гла за старшину; та до того прийшлось, що трохи сам ¬асюта не наложив головою. як ось од —омка лист до ¬асюти.

Ч ќд —омка? Ч питаЇ Ўрам, здивовавшись.

Ч ќд його самого, од якима —омка.

Ч <=з ѕере€слава?

Ч Ќ>=, >=з <=чн>=. —омко вже в <=чн>=.

Ч Ќе спод>=вавсь €, Ч каже Ўрам, Ч щоб —омко так скоро перем>=г себе.

Ч ге! Ч одв>=туЇ Ѕ>=лозерець. Ч рута година наступила. ѕише до ¬асюти: Ђ¬о >=м’€ боже, ти, пане полковнику н>=женський, >= вс>=, п>=д його рукою будуч>=њ, послухайте мого голосу, не погубл€йте отчизни. „и вам, Ч каже, Ч лучче оставатись п>=д рукою свинопаса <=ванц€, чи п>=д лицарською рукою пере€славського —омка? «абудьмо вс€к>= чвари. Ќе час нам тепер враждовати, час за козацьку честь посто€ти. я, Ч каже, Ч жду в <=чн>=. ’то Їсть в>=рний син своЇњ отчизни, збирайтесь до мого боку. Ќе попустимо гетьманськоњ булави в ледач>= руки…ї Ѕачить тод>= ¬асюта, що н>=куди д>=тись, давай старшину до <=чн>= прохати, да й рушили вс>= з Ѕатурина. <= € отсе, дещо впор€дкувавши, туди ж њду. “ак намовились м>=ж себе, щоб уже вс>=ма голосами —омка обрати >= прис€гу йому виконати, >= при йому вс>=м сто€ти.

Ч “ак чого ж га€тись? Ч каже Ўрам. Ч Ќа коней да до <=чн>=!

Ч осподи! Ч сказав, дивуючись, Ѕ>=лозерець. Ч „и тебе господь сотворив >=з самого зал>=за, чи що? Ќ>= рани, н>= л>=та тебе не одол>=вають.

ј Ўрам йому:

Ч як треба р€тувати ”крањну, байдуже мен>= >= л>=та, й рани. ќбновитьс€ €ко орл€ юность мо€. Ќа кон€, на кон€! Ќ>=чого га€тись!

Ч fа вгамуйсь, бога ради! ’оть дух переведи, хоть чарку гор>=лки випий да закуси.

—€к-так осадив Ѕ>=лозерець Ўрама. Ўрам уже й сам тод>= почувсь, що треба дати соб>= п>=льгу.

¬ињхали з Ѕорзни. „и проњхали з дес€ток верст, чи н>=, €к назустр>=ч гонець до Ѕ>=лозерц€, щоб простовав уже п>=д Ќ>=жень.

Ч ¬>=йсько гетьманське п>=шло, Ч каже, Ч туди ще зранку, а —омко-гетьман з ¬асютою >= з >=ншою старшиною тож >=з <=чн>= рушили. ”с€ старшина прис€гу виконала —омков>= на послушенство в ринков>=й церкв>= >=чанськ>=й, да, почувши, що вже бо€ре п>=д Ќ>=женем, просто з церкви на кон>= да й рушили до Ќ>=жен€.

Ч «аворушились наш>=! Ч каже Ўрам. Ч —лава тоб>=, боже! Ќу, не тратьмо ж часу й ми.