ѕовернули коней на Ќ>=женську дорогу; њдуть сп>=шно. ¬ињжджають на <=чанський шл€х, недалеко од Ќ>=жен€, аж гл€нуть Ч >= —омко з ¬асютою њде. —таршина за ним купою. ѕов>=тавшись, Ўрам зараз >= питаЇ:

Ч ј що, пане гетьмане, €ково?

Ч Ќе журись, батьку, Ч каже —омко, Ч усе буде гаразд. ”же €к ми з паном «олотаренком уз€лись за руки, то нехай устоњть проти нас хто хоче. Ћубенський, ѕрилуцький >= ѕере€славський полки € виправив з ¬у€хевичем п>=д Ќ>=жень, а „ерн>=г>=вський буде туди сьогодн>= на н>=ч. „ого ж ти >=ще супишс€?

Ч “и кажеш, пане гетьмане, що з ¬у€хевичем полки виправив? Ч питаЇ Ўрам.

Ч « моњм генеральним писарем, Ч одв>=туЇ —омко.

Ч fа то-то ж! Ќе дав би € йому гетьманського бунчука п>=д таку годину.

Ч , батьку! Ч каже —омко. Ч “об>=-бо вже дуже знев>=рились люде.

Ч ј ти, синку, дуже багато ймеш њм в>=ри. я чував про ¬у€хевича дещо негарне.

Ч , год>=! “и мого ¬у€хевича не знаЇш. Ќ>=хто лучче його не вм>=Ї гамовати козак>=в: тим € й дав на сей день йому бунчук, а не >=ншому.

Ч ѕохмурна, похмурна година! Ч каже сам соб>= Ўрам.

Ч Ќе така ще, €к тоб>= здаЇтьс€, Ч сказав —омко.

Ч fай, боже! ј що ти скажеш про посп>=льство, що купитьс€ коло Ќ>=жен€, нехай бог криЇ, наче €к було на початку ’мельнищини? —е все брюховц>=!

Ч Ќ>=чого не скажу. ћен>= б>=льш њх жаль, н>=ж досадно; б>=льш досадно, н>=ж страшно. ѕоки в мене в табор>= козаки да гармати, € н>= про що й гадки не маю. “и думаЇш, може, мене дуже засмутили миргородц>= да полтавц>= з з>=ньк>=вц€ми? Ќе засмутили вони мене, а преогорчили. Ќе те мен>= шкода, що три полки одпало, а те, що честь, правда поламана.

Ђќ, голово ти мо€ золота! Ч подумав Ўрам. Ч оли б то так ус>=, €к ти, держались чест>= да правди! ј то на кого не згл€неш Ч ус€ке, мов зв>=рюка, про свою т>=лько шкуру да про св>=й берл>=г дбаЇї.

”њхали в м>=сто. “>=лько що перењхали алатовку-урочище, аж ось перегородила њм дорогу процес>=€: несли мертвого.

ѕитаЇтьс€ Ўрам:

Ч ого ховають?

ажуть:

Ч ¬>=йтенка.

Ч ўо сьогодн>= з fомонтовичем на божий суд ставав?

Ч “ого самого. Ќе послужила фортуна горопас>=. “>=лько ст€лись на шабл€х, зараз так >= положив його вражий кармазин.

Ч , н>=-бо! Ч перебив тут хтось >=збоку. Ч ѕерше fомонтовиченко влучив в>=йтенка по л>=в>=й руц>= Ч кров так >= задзюркот>=ла. ћ>=й батько сам там був, дак розказував. Ўарпонув та й каже: Ђод>=, буде з тебе!ї ј в>=йтенко: ЂЌ>=, або мен>=, або тоб>= не жити на св>=т>=!ї Ч Ђfак нехай же, Ч каже, Ч господь успокоњть твою душуї, Ч та й почав нал€гати ще б>=льш на в>=йтенка. ѕопл€мував його скр>=зь ранами. Ђй, Ч каже, Ч год>=! ѕожалуй сам себе!ї ј той маха та й маха наосл>=п, аж поки дано йому так, що й покотивсь, €к сн>=п.

Ч Ќехай, нехай! Ч каже ще один, >=дучи мимо. Ч ¬>=зьме колись >= наша!

fивитьс€ Ўрам, аж за труною того в>=йтенка трохи не весь Ќ>=жень п>=дн€вс€; >= все сам>= м>=щане: жодного в кармазинах. fивитьс€ ¬асюта, аж за м>=щанами сунуть >= козаки н>=женськ>=; >= все т>=лько товариство: жодного сотника, н>= отамана. <=дуть, утупивши оч>= в землю, >= мов не бачать н>= гетьмана, н>= ¬асюти з старшиною. Ўрам т>=лько похитав головою. Ќ>=чого не сказав >= —омко, дивл€чись, що козаки, зам>=сть табора п>=д м>=стом, опинились на в>=йтенкових похоронах, наче в свого полковника, да ще п>=д такий великий час. ј старшина т>=лько м>=ж собою згл€дувалась. «розум>=в, мабуть, щось >= ¬асюта; бо, скоро перейшли похорони, зараз, одклонившись гетьманов>=, повернув до свого двору. —таршина Ќ>=женського полку теж роз’њхалась по дворах; а з других полк>=в поњхали за —омком до табора. ј табор —омк>=в сто€в п>=д Ќ>=женем, за Ѕ>=л€вськими левадами.

fоњжджають до табора, аж у табор>= ще оддалеки чути гом>=н, галас. ѕрињжджають ближче, аж округи табора жодних бекет>=в. озаки зм>=шались, €к у браз>= гуща; той туди, той туди йде, а жодного пор€дку м>=ж ними немаЇ. ј тут ще почало темн>=ти, так —омкове в>=йсько Ч наче те море, що спереду ще хоч видно, €к хвил>= ход€ть, а дальш, у темнот>=, так уже т>=лько реве да бурхаЇ.

fобравшись до свого намету, —омко зараз звел>=в позвать перед себе ¬у€хевича. инулись шукати його по табору, да не так-то його й знайти у так>=й м>=шанин>=. —омко напавсь на п>=дручник>=в генерального писар€, сердивсь, кричав; дал>= бачить, що тим серцем м>=шанин>= таборов>=й не запоб>=гне, роз>=слав старшину по всьому обозов>= козак>=в гамовати, а сам с>=в на кон€ >= поњхав пом>=ж наметами. Ўрам њхав за ним, похмурний, €к н>=ч, що надходила.

јж ось >= генерального писар€ уздр>=ли. “ой давно вже њздив по табору, гамуючи козацтво, т>=лько од його гамованн€ >=ще г>=рш п>=д>=ймавсь гом>=н.

Ч ¬раж>= д>=ти! Ч кричить. Ч ѕ>=чкури! Ќавчимо ми вас старшину шановати! Ќе будете ви в нас копилити губу, €к т>=њ запорожц>=, що вс>= в њх р>=вн>=. ѕор>=вн€Їмо ми вас так, що й не захочете. ћало чого не буваЇ, що запорожц€м усюди сво€ вол€, що з ними старшина й гетьман запан>=брата. ѕожалуй! ” њх нема н>= вбогих, н>= багатих; так на те ж вони запорожц>=, козаки над козаками. ј ви що? ћужики! “а€ ж мужва! fа ми вас, вражих д>=тей, батогами! ќсь нехай лиш рушать раду Ч ми вас повернемо в земл€ну роботу! fамо ми вам знати козацькую вольность!