Ч ўо за бал€ндрасник отсей прудиус! Ч каже, см>=ючись, —омко. Ч ћабуть, у вас в —>=ч>= т>=лько й роботи, що пот>=шати один одного вигадками.

Ч , пане гетьмане! Ќаш>= братчики, що в бога день, виробл€ють так>=њ чудас>=њ, що не треба й вигадок. “о вже знаю, що пани-молодц>= не почують луччоњ, €к € сьогодн>= викину. ўе такоњ чудас>=њ зроду н>=хто не чував.

Ч ўо ж то буде за чудас>=€?

Ч “ак, н>=чого: п>=дхоплю т>=лько на с>=дло отсю кралю, та й шукай в>=тра в пол>=. ћахнем з побратимом навпростець до „орноњ ори. ќх, да д>=вчина ж гарна! Ч додав ирило “ур, погл€нувши вовчим погл€дом на Ћесю.

Ћес€ вже давно була сама не сво€ од страху. «роду вона н>=кого так не бо€лась, €к сього запорожц€. р>=пилась, однак же, сердешна, сидючи за столом. як же погл€нув в>=н отак на нењ, то наче аж до серц€ дос€г њњ очима. «л€калась голубонька, €к дитина, >= заплакала з л€ку. «атулила руками оч>=, а сльози м>=ж пучки так >= капот€ть. ћати соб>= стривожилась, устала з-за стола >= одвела њњ в к>=мнату.

ј козакам >= байдуже, т>=лько см>=€лись.

Ч ќ, вражий ти комишнику, Ч каже Ўрам, Ч бач до чого добалакавсь! <=зл€кав справд>= б>=дну дитину.

„ереваниха вже не вернулась до столу; однак н>=хто п>=сл€ об>=д не догадавсь дов>=датись, чи не занедужала з переполоху Ћес€. “од>= ще козак мало зважав на ж>=ноче серце. >=ноч>= сльози й печаль не скоро проймали йому душу. ”ставши з-за стола, ирило “ур под€кував за хл>=б, за с>=ль по-своЇму:

Ч —пасиб>= богу та мен>=, а господарю н>=: в>=н не нагодуЇ, то другий нагодуЇ, а з голоду не вмру, Ч да й пот€г >=з подв>=р’€ з побратимом, не сказавши н>=кому й Ђпрощайтеї, наче з свого курен€. “>=лько чутно було, €к висп>=вував за вор>=тьми:

урба мене сушить, журба мене в’€лить,

урба мене, мо€ мати, скоро з н>=г >=звалить.

Ч „и чуЇш? Ч каже тод>= Ўрамов>= гетьман. Ч Ќ>=хто не розбере, чим душе низовець, поки сам себе не ви€вить. ќт же € знаю, що в сього ирила “ура щось на душ>= важке лежить. ”даЇ в>=н >=з себе паливоду, а постер>=гав не раз €, куди пр€муЇ сей юрода. fивно во оч>=ю, а так воно Їсть, що в>=н т>=лько й живе душ>= спасен>=Їм.

Ч Ћедачу ж вибрав в>=н дорогу! Ч каже Ўрам.

Ч Ќа €ку натрапив, таку й вибрав, батьку! —отворив себе буњм >= безумним дл€ бога. ќт воно що! осподь його знаЇ, куди в>=н зайде; а бачив € раз, €к ирило “ур, мол€чись серед ноч>= богу, обливавсь гар€чими сльозами, >= нехай би пустинник зн>=с таку молитву до бога, €к сей гульв>=са! ѕрислухавшись, € сам… fа що про те розказовати? “о д>=ла бож>=. ќдкрию тоб>=, панотче, чого отеЇ € в иЇв>=. Ќе сватанн€ в мене на думц>=. ѕов>=нчаЇш ти мене, од>=гнавши л€х>=в до —луч>=, щоб мо€ ж>=нка була гетьманша на всю губу. ј тепер перед в>=йною треба нам поставити у иЇв>= твердо ногу, понасипати горлахи пашнею, припасти довол>= пороху >= в>=йськовоњ зброњ да ще спор€дити одно д>=ло. ќсь ход>=мо лиш до архимандрити, до нашого порадника. >=зель, батьку, тепер у нас такий головатий чолов>=к, к колись був ћогила. ѕоговоримо з ним де про що з ад€цьких пункт>=в. Ќе дурень був ¬иговський, що написав њх, т>=лько дурень, що з’€кшавсь >=з л€хами. « л€хами в козак>=в вов>=ки-в>=чн>= ладу не буде. „и гаразд, чи не гаразд, а з москалем нам треба укуп>= жити. —е вже так, батьку!

Ч ќй, синку! Ч каже Ўрам. Ч –ознюхали ми тепер добре бо€р да воЇвод московських!

Ч —е, батьку, €к до чолов>=ка! ј москаль нам р>=дн>=ший од л€ха, >= не сл>=д нам од його одриватись.

Ч Ѕог його знаЇ! Ч каже здихнувши Ўрам. Ч ћоже, воно так буде й лучче.

Ч ”же ж пак не гiрше, батьку! Ѕо тут усi слухають одного, а там, що пан, то й король, i вс€ке ледащо норовить, €к би козака в гр€зь затоптати.

Ч Ќе дiждуть вони сього, нев>=рн>=њ душ>=! Ч каже Ўрам, ухопившись за уса.

Ч ќтже, щоб не дождали, батьку, так треба нам з москалем за руки держатись. —е ж усе одна –усь, боже м>=й милий! оли в нас заведетьс€ добро, то й москалю буде лучче. ќсь нехай лиш господь нам допоможе зложити докупи обидва береги fн>=пров>=, тод>= ми позаводимо усюди правн>=њ суди, школи, академ>=њ, друкарн>=, п>=дн>=мемо ¬крањну вгору >= возвеселим душ>= тих великих кињвських ярослав>=в >= ћономах>=в.

–озмовл€ючи про так>= реч>=, п>=шли до отц€ <=нокент>=€ удвох чи втрьох, а де€к>= роз>=йшлись по монастирев>=.

ўо ж д>=€лось >=з Ћесею? ¬она, голубонька, справд>= рознемоглась. Ќе жартами здавались њй химерн>= реч>= запорожц€: вона бо€лась, щоб не вхопив в>=н њњ, €к шул€к, >= просила матер>= позащ>=пати кругом двер>=. „ого вже не робила мати, щоб њњ заспокоњти! —ердешному д>=вчат>= так >= сто€в перед очима страшенний запорожець. ”же й „еревань, увалившись у к>=мнату, пробував а њњ уговорювати, щоб не л€калась не знать чого; раз>=в зо два назвав, забувшись, аж бгатиком; дал>= бачить, що н>=чого з нею не врадить, махнув рукою да й л>=г одпочити; проспав, неборак, аж поки задзвонено до вечерн>=.

ѕ>=сл€ вечерн>= знов позбирались ус>= у козацьке подв>=р’Ї. етьман >= Ўрам вернулись >=ще весел>=ш>=, пили за здоров’Ї великоњ, одностайноњ ”крањни, пили й за цар€ православного >= праведного, которий н>= дл€ кого в св>=т>= душею не покривить, не так €к той король, що оддав козак>=в магнатам на поталу. ќд щирого серц€ празниковали. „еревань соб>= був рад, що Ўрам повесел>=шав, >= все т>=лько вигукував за кубком:

Ч ўоб нашим ворогам було т€жко!

<= весь же той гармидер чинивсь через ст>=ну од Ћес>=. Ћежала вона зовс>=м мов недужа, а про нењ н>=хто й не спогадав. —казано Ч козаки: байдуже њм про жiнок, €к заход€тьс€ з вiйськовими речами. ќтже, хоч небожата-жiноцтво вже i знали i корились своњй долi, да защемiло серденько в моЇњ Ћесi од того занедбанн€; жаль њй було не помалу на свого €сного жениха, на —омка якима. Ћицар над лицарством, вродливий над вродливими, да, видно, тiлько в його i думки, що про гетьманськ>= пор€дки. ј д>=вочому серцю що >= молодецька краса, що >= козацька слава, коли до нењ козак не горнетьс€?