Ч як отсе, ћихайле, в вас учинилось, Ч питаЇтьс€ винтовка в „ереван€, Ч що ти свою Ћесю заручив за гетьмана?

Ч ј чом же, бгате, Ч каже „еревань, Ч чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? ’>=ба ж ми зроду з гетьманами хл>=ба-сол>= не њли?

Ч ’то ж се говорить? Ч сказав винтовка. Ч fочка моЇњ сестри зум>=Ї показати себе на вс€кому м>=ст>=; т>=лько що зробили ви д>=ло сп>=шно, да коли б воно не вийшло см>=шно!

Ч ѕроти чого се ти закидаЇш? Ч питаЇ „еревань.

Ч ѕротив того, що тепер, п>=д сю заверюху, того й гл€ди, що сп>=ткнешс€…

Ч Ќехай, бгатику, Ч каже „еревань, Ч спотикаютьс€ наш>= вороги, а не пан —омко!

Ч е-ге! Ч винтовка йому. Ч —потикались >= лучч>= од твого —омка. ¬иговський, здаЇтьс€, добре сид>=в на гетьманському стол>= Ч отже ад€цьк>= пункти >= того зопхнули. ј кажуть, що —омко хоче теж >=з москалем по ад€цьких пунктах торговатись. оли б свого не проторговав! ќт <=ван ћартинович л>=пше видумав, що без торгу беретьс€ до гетьманства. “им-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню маЇ.

Ч <=ванцев>=, бгате, Ч „еревань винтовц>=, Ч н>=чого торговатись: в>=н давно вже чорт€ц>= душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний Ч усе однаково. ќсь побачиш, коли в>=н од цар€ не перейде до турка!

Ќе ждав винтовка од свого з€т€ такого одв>=ту. Ќ>=чого, однак же, не промовив. Ѕуц>=м >= не в>=н, пов>=в свого гост€ огл€дувати господарство. “ам токи, повн>= зб>=жж€, там овеч>= кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав соб>= винтовка, на всю губу був пан. fивовавсь, розгл€даючи все те, „еревань: €кий-то його шур€к учинивсь дука! ј сам соб>= подумав: Ђ” мене нема н>= таких гањв, н>= таких широченних луг>=в, н>= таких вишн€к>=в; да зате жоден м>=щанин кињвський не подивитьс€ скоса на ’марище; >= поки сто€тиме на маг>=страт>= башта з дзигарами, поти н>=хто не скаже, що „еревань не по праву зайн€в ’марище. «а готов>= л€дськ>= дукати купив € його в маг>=страта, >= вс€ке знаЇ, що за т>= дукати збудовано маг>=стратську баштуї.

ќглед>=ли, вернулись. јж ось прињхав >=з Ќ>=жен€ сотник, орд>=й остомара.

Ч ўо ти, Ч каже, Ч тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? “ам у м>=ст>= коњтьс€ лихо!

Ч яке ж там у вас лихо? Ч питаЇ повагом винтовка.

Ч ћ>=шане, Ч каже, Ч гул€ють з козаками.

Ч Ќу, бгатику, Ч озвавсь „еревань, Ч дай, боже, >= пов>=к такого лиха!

Ч fа п>=дожди, доброд>=ю, Ч каже остомара, Ч через що й €к гул€ють? Ѕивсь на шабл€х молодий fомонтовиченко з в>=йтенком, да fомонтовиченко в>=йтенка й одол>=в.

Ч Ќу, так >= ам>=нь йому, дурню! Ч каже винтовка.

Ч јм>=нь? Ќ>=, ще сьому д>=лу не скоро скажуть ам>=нь. ќсь слухайте лиш. ћ>=щане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з гор>=лкою, робл€ть в>=йтенков>= поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, €к бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. ѕ’ють да лають усю городову старшину.

Ч Ќу так що ж? Ќехай соб>= лають, Ч каже винтовка.

Ч ќтак!.. ј се €к тоб>= здастьс€, що вс>= значн>= люде, що понањжджали на раду у Ќ>=жень, бо€тьс€ носа за ворота виткнути? озаки блукають купами по м>=сту да бу€ють, €к т>=њ бугањ в черед>=, Ч хочуть двори ламати да грабовати старшину.

Ч ј що ж ваш полковий судд€ робить? Ч спитав винтовка.

Ч ј судд€ й соб>= звонтпив, пане осауле. —трах хоть кого в>=зьме. оли б ще п>=д сю заверюху, п>=д сю чорну раду, €кого лиха не зчинилось.

Ч ўо буде, те й буде, Ч каже понуро винтовка.

Ч <= тоб>= отсе байдуже, доброд>=ю?

ј що ж би мен>= робити?

Ч Ќа кон€ та гамовати козак>=в!

Ч ќтака! амуй йому козак>=в, коли полковницький п>=рнач у судд>=!

Ч fа що по тому п>=рначев>=! Ч каже остомара. Ч озаки судд>= >= ухом не ведуть, а тебе >= без п>=рнача послухають. ѕоњдьмо, бога ради, поњдьмо!

Ч ѕослухають, да не тепер, Ч каже винтовка, моргнувши €кось чудно бровами. Ч Ѕуде час, коли вони мене послухають, а тепер, коли п>=рнач не в мене, так € й не полковий старшина. Ќехай там хоть догори ногами Ќ>=жень перевернуть. ћо€ хата скраю, € н>=чого не знаю.

Ч ге-ге! Ч каже потиху сотник остомара. Ч “ак, мабуть, не брехн€ тому, що люде пронесли… ѕане осауле полковий! ѕоб>=йс€ бога! ћен>= здаЇтьс€, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуЇш.

Ч ѕане ордiю сотнику! Ч каже, засмi€вшись, винтовка. Ч ѕобiйс€ бога. ћенi здаЇтьс€, ти щось недобре на нас iз з€тем компонуЇш. ќсь обiд на столi, а ти розвiв не знать €ку розмову. —iдаймо лиш да пiдкрiплiмось, то чи не повеселiшаЇмо.

—>=в сотник остомара об>=дати, да й страва йому в душу не йде. ѕробовав то так, то с€к закидати оддалеки крючка, щоб вив>=дати, що в того винтовки на думц>=, так той же не так>=вський: зараз >= переверне його реч>= на жарти. ќд’њхав назад до Ќ>=жен€ н>= з чим.

Ч ѕослухай, братику м>=й любий! Ч озвалась тод>= „ереваниха. Ч як говорив ти з остомарою, то в мене чогось наче мороз поза шкурою п>=шов.

Ч ќсь лихо! Ч каже, обертаючи теЇ в жарт, винтовка. Ч „и не пристр>=в тебе, сестро, остомара? ” його, кажуть, ледач>= оч>=: гл€не на кон€, завидуючи, то >= конев>= не минетьс€.