“ак поринаючи да крут€чись, мов не перед добром, запорожц>= перекликались через дорогу, €к хиж>=њ орли, >= повели таку розмову, що в наших прочанок >= душ>= не стало.

Ч ќт, брате, д>=вка! Ч гукне один. Ч Ќехай € буду шмат гр€з>=, а не лицар, коли € думав, що в на св>=т>= таке диво!..

Ч ге, Ї сало, та не дл€ кота! Ч озветьс€ другий через дорогу.

Ч „ом же не дл€ кота? ’очеш, зараз поц>=лую!

Ч ј €к поц>=лують коло стовпа ки€ми?

Ч ўо мен>= кињ! “а нехай мене хоч зараз рознесуть на шабл€х!

Ћес€ бо€лась, щоб справд>= в>=н не напавсь на нењ; аж тут на дороз>= байрак. «апорожц>= так >= кинулись туди, €к т>=њ демони.

Ч ¬асилю! Ч каже тод>= „ереваниха. Ч уди отсе ми зањхали? ўо отсе з нами буде?

Ч Ќе б>=йс€, пан>=, Ч каже, всм>=хнувшись, ¬асиль Ќевольник. Ч fобр>= молодц>= т>=лько жартують. ¬они зроду д>=вчат не займають.

ј „ереванис>= щось дуже сумно. «вел>=ла њхати швидше, щоб наздогнати своњх. як ось запорожц>= знов по боках дороги. упани позабризкували в гр€зь у байрац>=, да њм про те байдуже.

Ч ей, брате Ѕогдане „орногоре! Ч гукне знову старший. Ч «наЇш, що € тоб>= скажу?

Ч <= вже!.. ѕутнього не скажеш, прилипнувши до баби.

Ч ќт же почуЇш од мене таке, що аж оближешс€!

Ч ќго!

Ч <= не ого! ќсь слухай. ’оч —>=ч нам >= мати, а ¬еликий Ћуг батько, да дл€ такоњ д>=вчини можна покинути >= батька, й мат>=р.

Ч „и вже б то?

Ч ј то що х>=ба?

Ч уди ж тод>=?

Ч ќвва!

“ут запорожц>= знов >=зчезли, €к мара. ћати й дочка думали, що в њх >= справд>= щось недобре на думц>=; а ¬асиль Ќевольник похитав головою, да, й каже:

Ч ўо за любий народ оц>= братчики! ќх, був >= € колись таким вигадником, поки л>=та не приборкали та прокл€та невол€ не примучила! асав >= €, €к божев>=льний, по степах за кабардою; вигадував >= € ус€к>= вигадки; знали й мене у городах >= на степах, знали мене шинкар>= й музики, знали пани й мужики, знало лицарство и хл>=бороби!

Ч ўе € не таке скажу тоб>=! Ч гукнув, €к >=з бочки, запорожець.

Ч Ѕуло б з тебе й сього, Ч одв>=товав другий, Ч €кби почув батько ѕугач: одбив би в>=н у тебе хутко до баб охоту!

Ч Ќ>=, таки справд>=, Ѕогдане. який враг шутковатиме, €к ув>=п’ютьс€ чорн>= брови, наче п’€вки, у душу? ’оч так, хоч с€к, а д>=вчина буде мо€! „и знаЇш що?

Ч ј що?

Ч ѕодивитис€ б, що там у вас за гори!

Ч ќтакоњ!

Ч “акоњ, брате! Ќехай не дурно запрошував ти мене до своњх, воювати турка. оли хоч, ухопимо д>=войку, та й гайда в „орну ору!..

Ч <= ти оце по правд>= говориш?

Ч “ак по правд>=, €к € ирило “ур, а ти Ѕогдан „орногор. « такою д>=вкою за с>=длом помчавс€ б € хоч к чорту в зуби, не то до чорногорц>=в.

ќтак т>=њ каверзники змовл€лись уочевидьки на гвалтовний учинок, >= н>=хто не роз>=брав би, що справд>= в њх на думц>=. Ўалений був народ! ”се йому дурниц€: чи жити, чи вмерти Ч йому байдуже; що люд€м плач, те йому >=грашка. “им-то „ереваниха й бо€лась, щоб лукавий не п>=дкусив паливод на €ку пакость. јж ось стали наздоган€ти своњх. «апорожц>= бачать тод>=, що ба! fа й зникли з очей, €к той сон, що чолов>=к жахаЇтьс€, мучитьс€, коли ж гл€не Ч аж >= нема н>=чого.

VI

’то б то мав таке слово пишне да красне, щоб так, €к на картин>=, змалював той монастир ѕечерський? ўоб хто й не був >=зроду в иЇв>=, так щоб >= той, читаючи, мов бачив на своњ оч>= т>=њ мурован>= огради, ту височенну дзв>=ницю, т>=њ церкви п>=д золотом та п>=д скульптурою? —е ж то воно так тепер; а рок>=в дв>=ст>= назад треба було слова тихого, понурого, щоб розказати, €к тод>= знаходивсь монастир ѕечерський. fалось >= йому взнаки батињвське лихол>=ттЇ. ¬елика церква, що прописана в л>=топис€х Ђнебес>= подобноюї, зруйнована була по в>=кна. ’оть же кн€зь ќлелькович —имеон п>=дн€в њњ знов >=з руњн, т>=лько далеко њй було до стародавньоњ л>=поти. Ќе було н>= ср>=бла, н>= золота, що тепер с>=€Ї по Ћавр>= всюди; усе було тод>= убогенько.

, да були скр>=зь по ст>=нах у ¬елик>=й церкв>= помальован>= кн€з>=, гетьмани, воЇводи благочестив>=њ, що тую церкву боронили й п>=дпирали. “епер би дорого дали ми, щоб њх узр>=ти! ј внизу, поуз ст>=н, скр>=зь були надгробки тих великих людей, того лицарства православного. <= того н>=чого вже немаЇ!..

¬исто€вши службу. Ўрам ходив >=з своњми од одного надгробка до другого. “ут читав, що отакий-то Ђ—имеон Ћико, муж твердий в>=рою >= хоробрий, почив по многих славних подвигахї. ј там Ч буц>=м озивавсь до його з того св>=ту пишний кн€зь золотими словами: Ђћногою с>=€в €, Ч каже, Ч знатност>=ю, власт>=ю >= доблест>=ю, а €к умер, так з убогим старцем зр>=вн€вс€ >= за широк>= своњ лани с>=м ступн>=в земл>= вз€в. Ќе дивуйс€, Ч каже, Ч тому, читачу, бо й тоб>= те ж буде: нер>=вними на св>=т народжаЇмось, а р>=вними вмираЇмо!ї ј там >=ще €кий-небудь пан просить, хто читатиме п>=дпис, то промов, каже, >=дучи мимо, благе слово: ЂЅоже! ћилостив буди душ>= раба твоЇгої. ’то б >= не письменний був, так, дивл€чись т>=лько на т>= шабл>=, на т>= панцир>=, бунчуки >= вс€к>= клейноди, перем>=шан>= з к>=стками, з јдамовими главами, що повироблювано горор>=зьбою з м>=д>= да з каменю понад тими надгробками, хто б, кажу, був >= неписьменний, так >= той би догадавсь, против чого-то воно так викомпоновано: ус€ке багатство, ус€ка слава Ч усе воно суЇта суЇт; >= шабл€, й булава з бунчуком, >= горностайова кире€ пол€жуть колись поруч >=з мертвими к>=стками.