позакладавши >=з зневагою руки за по€си. Ч ’то жив >=з нами запан>=брата, дак тепер гордуЇ нашим хл>=бом-с>=ллю!

Ўрам не раз починав говорити, так куди! алас той так >= покриваЇ слова його.

Ч “а постривайте, постривайте, пани кармазини, Ч гукнув один товстопикий синьокаптанник, Ч швидко ми вам хвоста вкрутимо! Ќе довго гордуватимете нами! Ќалет€ть зозул>=, що нас не забули… fобр>= молодц>= не дадуть нам загинути. —правимо ми вам чорну раду; тод>= побачимо, хто €ке матиме право!

Ч ќго, Ч каже Ўрам, Ч он воно куди д>=ло хилитьс€!

Ч ј то ж €к? Ч кажуть, сто€чи козирем, м>=щане. Ч Ќе все т>=лько козакам на радах орудовати. —хаменулись >= на нас с>=чов>= братчики.

fа й огл€нулись на чубатого запорожц€. «апорожець сидить коло хати, да мов >= не в>=н, мов >= не чуЇ, що круг нього наче море граЇ.

Ч ге-ге! Ч каже тод>= Ўрам. Ч “ак це >=з Ќизу такий в>=тер в>=Ї!

fа й догадавсь, що вже вогню п>=дложено, уже т>=лько роздуть, то й зн>=метьс€ пожежа по вс>=й ”крањн>=. —ерце в його зомл>=ло, €к зм>=ркував соб>=, що то з того може за лихо уродитись! fе д>=лась зараз >= вс€ досада на м>=щан!

Ч Ўановна громадо! Ч каже. Ч Ќе думав же € й не гадав, щоб ки€не пошановали отак мою стар>=сть! „и давно ж ми були в вас >=з батьком ’мельницьким? “од>= ви з хл>=бом-с>=ллю виходили до нас назустр>=ч, з плачем >= рад>=стю нас прив>=тали; а тепер ось старого Ўрама, що поруч њхав >=з батьком Ѕогданом, отак зневажаЇте!

Ч ѕанотченьку ти наш коханий! Ч каже йому “арас —урмач, бо зараз така мова його вгамовала. Ч ’то ж тебе зневажаЇ? „и се ж проти тебе, батьку, говоритьс€? так>=њ, що душать нас, уз€вши за ши€ку; а ти зроду н>=кому злого не запод>=€в. Ќе вважай на њх галас. ћало чого не буваЇ, що п’€ний сп>=ваЇ! ѓдь соб>= з богом, поклонись церквам божим, та й за нас, гр>=шних, прочитай св€ту молитву.

ј „еревань тим часом усе ждав, поки замовкнуть, бо не любив н>=€ких сварок; да ото €к побачив, що вже почав той гом>=н утихати, вињхав >=з-за Ўрама да й каже:

Ч азнаЇ за що ви завелись оце, бгатц>=! fайте т>=лько загл€нуть нам хоч у одну церкву, а тод>= € отут >=з вами с€ду >= вже не знаю, хто переп’Ї мене в иЇв>=, опр>=ч пана в>=йта.

ћ>=щане вже вз€ли своЇ: з>=гнали трохи криком серце; а „ереван€ таки й любили, >= шановали, бо був козак друз€ка: уже кому чи €ка нужда, чи що, то зар€туЇ й визволить. ќт >= давай уже хоть коло сього леститисьЕ

Ч ќце, Ч кажуть, Ч пан, так пан! fай, боже, >= пов>=к таких пан>=в! Ќема в нього н>= крихти гордост>=!

Ч «а те ж йому господь дав таку золоту й пан>=ю, Ч казали де€к>=.

Ч «а те ж йому дав >= дочку краще маку в город>=, Ч добавили ще >=нш>=њ.

Ч Ќу, пропуст>=те ж нас, коли так, Ч каже Ўрам.

Ч ѕропуст>=мо, пропуст>=мо €сних пан>=в! Ч сказав “арас —урмач да й розтовпив своњх гостей.

–озступились >= дали проњхати верховим >= ридванов>=.

fовго њхав Ўрам, понуривши голову: т€жко стало старому на душ>=. fал>= здихнув важко, од серц€, да й каже, так н>=би сам до себе:

Ч ¬скую прискорбна Їси, душе мо€, >= вскую смущаЇши м€? ”повай на господа!

ј „еревань, њдучи поруч, прислухавсь, що в>=н соб>= мимрить.

Ђ, Ч думаЇ, Ч отже, мабуть, враж>= личаки справд>= допекли йому. “реба його розважитиї.

Ч Ѕгате, Ч каже, Ч <=ване! ”дар ти лихом об землю! „ого таки тоб>= журитись?

Ч як чого? Ч каже Ўрам, Ч х>=ба не чув, що на ум>= в сих мугир>=в? «адумали чорну раду >=родов>= душ>=!

Ч “а враг њх бери з њх чорною радою, бгате!

Ч ќт тоб>= на! ј х>=ба ж ти не бачиш, зв>=дки сей в>=тер в>=Ї? —е вже коњть не хто, €к прокл€тущий <=ванець >=з низовими комишниками. “ак х>=ба нам сид>=ти, згорнувши руки, коли огонь уже п>=дложено >= ось туж-туж пожежа схопитьс€ по ¬крањн>=!

Ч ј що нам, бгате, до ¬крањни? ’>=ба нам н>=чого њсти або пити, або н>= в чому хороше походити? —лава тоб>=, господи, буде з нас, поки нашого в>=ку! я, бувши б тобою, сид>=в би лучче дома та њв би хл>=б-с>=ль з упокоЇм, ан>=ж мен>= битись на стар>=сть по далеких дорогах та сваритись >=з м>=щанами.

Ч ¬раг в>=зьми мою душу, Ч закричав >=з серц€ Ўрам, Ч коли € ждав од „ереван€ такоњ реч>=! “и Ѕарабаш, а не „еревань!

ўо ж би ви думали? „еревань так >= помертв>=в од сього слова.

Ч ўо ж оце ти сказав, бгатику? Ч ледв>= промовив через силу.

Ч “е, Ч каже, Ч що, так, €к Ѕарабаш казав ’мельницькому:

ћи дач>= не даЇм,

¬ в>=йсько польське не йдем:

Ќе лучче б нам з л€хами,

ћостивими панами,

ћирно проживати,

јн>=ж п>=ти луг>=в потирати,

—воњм т>=лом комар>=в годувати?

“ак оце й ти говориш. Ќехай гине отчизна, аби нам було добре! Ќема ж тоб>= тепер у мене й другого пр>=звища, €к Ѕарабаш!

Ч Ѕгате <=ване! Ч каже „еревань, а сам аж тремтить. Ч –ок>=в дес€ть назад правовавс€ б ти зо мною за се порохом та кулею. “епер € вже не той, т>=лько ж >= нехай враг в>=зьме мою душу, коли € хочу зостатьс€ з таким паскудним пр>=звищем. ѕокажу € тоб>=, що € не Ѕарабаш; њду з тобою за fн>=про так, €к от сиджу на кон>=, Ч з ж>=нкою, з дочкою >= ¬асилем Ќевольником, >= хоч би ти, €к кажеш, дл€ отчизни кинувсь >=з мосту в воду, то й € за тобою.