– У виснаженої та знудженої жінки завжди кисла міна й прив’яла шкіра, чого ж іще хотіти, - із удаваною байдужістю сказала Ліля й узялася дбайливо змивати денний макіяж із обличчя й ніжно, самими пучками, наносити крем.

Сьогодні була п’ятниця, і дівчина могла б залишишся вдома, послухати музику, прийняти ванну з ароматичною піною під стелю, подивитися смішні фільми, напекти коржиків чи почитати книжку про і гномів. Та що завгодно можна було би зробити аби тільки нікуди не йти. До того ж надворі було холодно, брудно й страшенно неприємно.

Але робота є робота, а її робочий день у п’ятницю продовжувався на невизначену кількість годин, якщо якимсь нехорошим людям приходила в голову ідея влаштувати вечірку, концерт чи відкриття готелю, як ото сьогодні. За останній рік роботи в редакції часопису, куди постійно, без усілякого сорому, приходили запрошення на всі ці події, Ліля повірила, що нехороших людей у світі тьма-тьмуща, і вільні вечори в п’ятницю їй не особливо світять.

Інколи дівчині щастило - і до міста приїжджали нереальні хлопці зі шкірою кольору міцної кави та грали джаз. Або ж талановиті пари палко танцювали танго. Або ж хтось - раз на сто років - писав хорошу книжку й розповідав про неї так захоплююче, як колись Лілин дідусь розповідав онуці про свою службу в армії і те, як вони з товаришами купалися в Байкалі.

Але щастило їй рідко. Зазвичай у бокалі п’ятничного вечора змішували кричущий несмак у декорі, попсову музику, декілька «грошових мішків» і непропорційно багато довгоногих мисливиць за гламуром та ефемерним яхтово-діамантовим щастям. Усе це заливали великою кількістю алкоголю. Мабуть, останній мав перебити неприємний присмак інших інгредієнтів, але їй це нічого не давало - дівчина не пила.

Ліля повернулася до кімнати й почала вибирати одяг. Примірка суконь перетворилася на муку. Вони ну ніяк не пасували до внутрішнього настрою дівчини. А шпилясті підбори й зовсім виглядали, як знаряддя тортур.

– Усе, хай собі думають, що хочуть, а я вдягаюсь так, як мені буде зручно.

За декілька хвилин Ліля вже усміхалася дзеркалу: вузькі блакитні джинси, затишна плетена великими петлями бежева туніка на короткий рукав з коміром-хомутом і такі ж бежеві уггі. На руках - затишні блакитні мітенки з бежевими сніжинками.

У програвачі Дін Мартін саме краяв серце своїм «Різдвяним блюзом».

– Кому що, а мені Санта не приніс нічого, ні натхнення, ні музи, лиш морок за вікном і трохи різдвяного блюзу, - у вільному перекладі підспівувала йому Ліля й пішла до кухні готувати собі какао з молоком на дорогу.

…У фойє готелю було дуже світло й просторо. Дзеркала, світильники з водоспадами кришталевих «краплинок», квіти у вазах. Привітний швейцар з ідеально накрохмаленим білим коміром і красивою, «правильною», усмішкою провів Лілю до святкової зали, де чемно передав її в руки адміністратора. Той - так саме гладенько виголений, із награним шармом і ледь уловимим здивуванням ув очах (імовірно, посіяним туди не зовсім, м’яко кажучи, формальним виглядом дівчини) - підвів Лілю до столика, накрив того білою атласною скатертиною й акуратно, підтримуючи гостю за лікоть, допоміг їй зручно вмоститися на м'якому білому дивані.

– Що би ви хотіли випити?
– адміністратор ледь помітним кивком підкликав офіціанта.

Ліля окинула поглядом підкреслено послужливого та привітного юнака - її вже починало нудити від цих галантних істот, схожих на пінгвінів у своїх чорно-білих формах, хіба що з кращою фігурою. А ще їй негайно захотілося додому, під картатий плед, слухати Діна Мартіна й лузати мандаринки.

– Лате, будь ласка.

Вона зумисне підкреслила перший склад - зазвичай у всіх й ресторанчиках офіціанти виправляли її, перекроюючи слово на латЕ, хоча це й було неправильно. Якщо цей пінгвінистий хлопака зробить те саме, прискіплива журналістка в замітці про відкриття готелю напише: «Попри ввічливість і досконало випрасувані костюми своїх підлеглих, керівництво готелів такого рівня мало би краще дбати про те, щоби вони правильно вимовляли назви страв і напоїв і не виправляли відвідувачів, безсоромно нехтуючи золотим правилом “Клієнт завжди правий”».

– Лате, - повторив офіціант за дівчиною, так само виділяючи голосом перший склад.
– А яке саме лате любить синьйорина? У нас, - тут він притишив голос і прихилився ближче до вуха дівчини, - роблять неймовірно смачне лате зі спеціями до гарбузового пирога. У американських кнайпах воно так і називається Pumpkin Pie Latte.Туди входять цинамон, мускатний горіх, імбир і гвоздика. Ну от. Я вже «здав» вам рецепт. Але щодо пропорцій - ні пари з вуст. Доведеться вам самостійно почаклувати на кухні, щоби винайти досконалу гармонію, яка вже є у нашого напою.

Офіціант усе менше нагадував Лілі пінгвіна і все більше скидався на дуже приємного співрозмовника. Вона усміхнулася йому найчарівнішою усмішкою зі свого арсеналу й попросила принести їй саме цього лате.

– А самого гарбузового пирога у вас немає?

– Бажання синьйорини - для нас закон. Навіть якщо доведеться перетворювати на гарбуза «карету» котрогось із заможних гостей, пиріг ми для вас усе одно спечемо, - засміявся він.
– Ваш вибір дуже вдалий - саме те, що треба для такого зимового вечора, коли за вікном погода… не надто приємна. Але в нас ви начисто забудете про погоду, повірте! Хорошого й теплого вечора вам… - хлопець запнувся й грайливо подивився на гостю.