А тим часом сонні перехожі сновигали вулицею в обидва боки: хтось поспішав, а хтось плентався непевним кроком, неначе не міг зважитися, чи варто йти вперед, чи мудріше було б повернутися додому й сховати носа під теплою периною.

Офіціант у довгому фартуху відчинив двері й перевернув табличку другим боком. Софія пришвидшила крок і за кілька митей опинилася в затишному кафе, де пахло свіжозмеленою кавою, мигдалевим печивом і ваніллю. Вона пройшла в глиб зали, скинула з себе вологе віл вранішньої мряки пальто, розкутала шарф, стягнула плетені рукавички з одним пальчиком і вмостилася на м’якому дивані - прямо під лампою із солом’яним абажуром. Її подруга, Інна, ніколи не приходила вчасно в таку рань. Тому жінка замовила какао з імбирним пряником і розгорнула на колінах книжку.

– Привіт, матушко!
– вродлива дівчина з усмішкою від вуха до вуха і розпашілими від швидкої ходи шоками з гуркотом опустилася у крісло навпроти Софії.
– І хто це тут із самісінького ранку книжки студіює?

– Іннусю, ти на диво вчасно сьогодні! Щось у лісі?…

– Про ліс не знаю, не заходила, мені, ти знаєш, далеко. Але нагоду довше потеревенити з новоспеченою матушкою мені втрачати ну ніяк не хотілося!

Офіціант підійшов знову, мило усміхаючись, і дівчата замовили сніданок. Із колонок линула спокійна тиха музика. Зала потроху почала заповнюватися ранніми відвідувачами. Натовп за вікном ставав густішим і рухався вже швидше й упевненіше. Мабуть, ті перехожі, які ніяк не могли визначитися, що їм робити, вже знайшли своє місце під сонцем - чи то пак під сірим, затягнутим важкими хмарами, небом.

– Ну, то як воно? Узагалі, я досі не можу повірити, що ти на це зважилася. Якось ніколи не уявляла тебе в образі релігійної фанатички, тим паче в ролі е-е-е… - бачиш, мені навіть вимовити це складно!
– дружини священнослужителя. Це ж… Це ж навіть гірше, ніж життя за шаблоном «церква-кухня-діти». Чи ні?

Софія засміялася й потяглася за ножем, щоби намастити на тост масла й умостити туди шматок сиру з базиліком.

– Ну як тобі сказати… Я не знаю, що гірше, а що краще - об’єктивно. Мені особисто добре. І якось геть не страшно, не знаю. Може, вся суть у стереотипах…

– Ну які стереотипи, Софійко. Я боюся про це думати - але й не думати не можу. Тобі ж оце треба бути такою зразковою пані, не показати зайвого сантиметра стрункої ніжки, не засміятися, коли розповідають приперчений анекдот, не піти на джем-сейшн після концерту, бо там усі бухають і не бачать, кого цілують за димовою завісою, і зовсім не годиться, щоби друг тебе о пів на третю носі привозив звідти додому на машині! Але й твій коханий із тобою туди точно не піде, бо він вічно зайнятий своєю паствою та семінарією!

За сусіднім столиком з’явився чоловік у бездоганно накрохмаленій сорочці, рівно пов’язаній краватці та з гострими, як меч стрілками на штанях. Інна закотила очі під лоба й важко зітхнула Дівчина була твердо переконана, що педанти та ханжі колись начисто витруть усесвіт своєю стирачкою, намагаючись виправити всі його шорсткості й неточності. Водночас вона притишила голос і прихилилася ближче до подруги:

– Чесно кажучи, мені страшно, що подумають твої «підопічні», коли раптом побачать, що ти їси й теревениш зі своєю не дуже правильною подругою в чужому місті замість того, щоби смажити бекон і яєчню своєму високодуховному чоловікові на власній кухні з рожевими фіранками в квіточки.

– Дарма ти так і про паству, і про мого коханого, і про вечірки, - знову засміялася Софія.
– Ну й фіранки в мене цілком пристойні, тож не треба їх отут насильно в рожеві квіточки розфарбовувати.

– Ну добре, переборщила, згустила фарби. Але ж!…

– Давай почнемо з кінця, а то я забула хронологічний порядок жахіть, які розгорталися в намальованій тобою картині. З тебе тобто. Узагалі-то, Ісус полюбляв смачно поїсти з митниками й блудницями. Щоправда, навряд чи Він снідав із фарисеями - і я не збираюся, від цього страшенно псується апетит.

Накрохмалений дядечко скоса подивився на дівчат - і вони пирснули від сміху.

– Як тобі не соромно!
– жартома посварила подругу Інна.

– От бачиш, ніхто мені не забороняє сміятися, - підморгнула їй Софія.
– Ну це я до того, що, хоч ти й не блудниця і в податковій не працюєш, мені дуже приємно з тобою розділити сніданок, тим паче в місті, де я без тебе почувалася б геть самотньо. А коханий тим часом сам собі посмажить грінки - якби ти лишень знала, як він смачно смажить грінки! З італійськими травами й часничком Пальчики оближеш!

– Він що, замість сповідей рецепти від прихожанок вислуховує?

– Щодо сповідей, я недуже в курсі, але прихожанки намагаються навчити мене, міську білоручку, готувати смачні страви. Вони так переймаються тим, щоби ми часом не померли з голоду, що зворушують нас до сліз. Учора сусідка спекла маковий струдель і принесла мені перед від’їздом…

– І прийшла без запрошення, звісно. А якби ти не хотіла її бачити? Чи в тебе такого не буває? Ох уже ті люди зі своєю турботливістю!