Шрифт:
– Коли ж я подумаю,- тихо знов почала Мотря,- що прийдеться не бачиться з тобою, сумно стає. Привикла до тебе, чи що? Три роки… Та й до Андрія привикла… Се вже, значить, годі,- не прийду я вже до тебе, не буду любувати з тебе…
Ілько підняв голову, хотів щось сказать і… знов похиливсь.
– Страшно жалко…- наче думала «голос Мотря.- Подумаю кинуть Андрія - я вже думала багато вчора,- так якось зовсім і жить не хочеться… І тебе жалко… Якби можна за двох вийти!
– засміялась вона і зараз же сумно замислилась.
– А ти ще подумай,- проговорив тихо Ілько і тихо глянув на неї.
– Я сама так думаю.
– А коли скажеш?
– Коли?… Коли?… їй-богу, не знаю. Андрісві обіцялась у четвер… скажу тобі в середу… Добре? Ти ж не сердишся на мене? Га?
– ласкаво заглянула вона в очі й прихилилась до його.
– Чого ж сердиться?
– усміхнувся Ілько і тихо обняв її, притуливши щільно-щільно, до болю, до себе.
– Не тули так…- прошепотіла Мотря, зчервонівши трохи.
– Чого?
– нахилився він до неї.- Може ж, більше не прийдеться… Здається, задавив би тебе!…
Мотря зітхнула, одкинула голову, подумала і, палко обнявши, стала цілувать у губи, в очі, щоку, найлюбіше місце над чорним м'яким вусом.
– Не підеш за Андрія? Не підеш?
– шепотів Ілько.
– Не знаю, не знаю! Я не знаю, за кого я піду Обніми, обніми мене!… Прощай, мій хороший, мій гарний… Обніми…
IV
Гучно було в пивній у Мошка, як увійшов туди Ілько. Долі валялись лушпайки з огірків, кісточки з риби, стояли калюжі пива; круг столів сиділи п'яні, спітнілі, червоні лиця; смерділо потом, чобітьми, махоркою.
– А! Ілько!
– почулось із-за одного столу, зайнятого якимись парубками в піджаках і червоних сорочках.- Іди до нас!
Ілько обдивився навкруги й сів коло якогось дядька, що вже був п'яний і щось співав разом із другим дядьком; той сидів проти його і щохвилини перепиняв пісню гикавкою. Між ними сиділа якась жінка, твереза, гарно одягнена, й сумно, безнадійно поглядала на дядьків.
– Мошку!
– гукнув Ілько.
Від стойки одскочив жвавий, маленький жидок і, шльопаючи калошами, підбіг до столу.
– Пару пива!
– І больше нічево?
– Нічого.
Через хвилину холодне пиво стояло перед Ільком. Випивши жадібно підряд три склянки, Ілько утерся, сумно схилив голову на руку і задумався.
– «За-а-аблістє-є-е-ела зорька-а-а-а…» - почув він коло себе і повернув голову до дядька.
– Семене! Та побійся ж бога!
– благаючи, заговорила жінка.- Підем додому… Коні ж морені стоять… Куме! Хоч ви вже згляньтеся!…
Кум тільки гикнув, замовк і безсило схилив голову на стіл.
– Жінко!
– миролюбно заговорив Семен, ловлячи руками пляшку.- І ти… і… я… свині… Випий!…
– Та бог з тобою! Не хочу… Підем… Коні ж морені.
– Коні? І ко-о-ні постоять. «За-а-блістє-е-е-ла зо-о-рька-а-а».
– За-а…- гикнув кум і підняв голову.
– Ну, що ти в світі божому будеш робити?
– трохи не плачучи, здвигнула плечима жінка.
Ілько одвернувся й налив у шклянку пива.
– Господін!
– торкнув його Семен.- Как… З недєльою вас!
– І вас,- знехотя всміхаючись, відповів Ілько.
– Спасибі, спасибі… От спасибі, так спасибі!… Куме, дай пляшку, вип'ю… от з господіном.
Кум мацнув рукою по пляшці, ледве не звалив її, та так і застиг.
– Семене!
– благала жінка, підхоплюючи пляшку.
– Дай сюди пиво!
– безсило простягнув руку Семен.
– Підем додому.
– Дай сюди пиво…
– От наказаніє господнє!
– зітхнула жінка і подала пиво.
Семен узяв, поважно налив у шклянки, підніс, розхлюпуючи, одну Ількові, другу взяв сам і промовив:
– Доброго здоровля…
Ілько випив. Семен поставив свою шклянку, взяв Ілька за руку, довго дивився йому в очі, обняв, поцілував і зараз же випив своє пиво.
– Бо… люблю!
– повернувся він до жінки.- І не мішайсь… Уторгував, продав воли і буду гулять… Так, рсоподін?
– Так, так!
– усміхнувся Ілько.- А за багато продали?
– За сто та ще й двадцять!… О!…- вийняв він червону хустку, помахав якимсь вузлом на ній і став пильно запихать знов у кишеню з того боку, де сидів Ілько. Ілько подививсь, одвернувсь і почав покволом пить пиво. Через десять хвилин вони були вже щирими приятелями, обнімались, випивали, цілувались і сміялись із благання жінки.