Шрифт:
І докинув, поглядаючи з іронією:
— Присилуваний лише той, хто цього бажає.
Я понурив голову.
— Під час розмови з Антінеєю, — провадив він далі, — я зужив всі скарби красномовства, але марно. «Дозвольте, — сказав я, вичерпавши всі аргументи, — чому ж не мосьє Ле Меж?» Вона засміялася. «А чому не пастор Спардек? — запитала вона. — Мосьє Ле Меж і Спардек — учені, яких я поважаю. Але
Прокляття вічне мрійникові тому,
Хто з глупоти своєї хтів би розв’язать
Питань питання в світі цьому -
Любов і цноту разом поєднать [38] .
Опріч того, — додала вона з чарівною усмішкою, — ти, мабуть, ні до першого, ні до другого добре не придивився». А тоді зробила кілька компліментів мені особисто, на що я не спромігся відповісти, настільки ці чотири рядки з Бодлера спантеличили мене.
Вона зробила ласку пояснити мені: «Пан Ле Меж потрібний мені як учений. Він володіє іспанською та італійською мовами, упорядковує мої папери й намагається систематизувати мою божественну генеалогію. Преподобний Спардек знає англійську й німецьку. Граф Біловський досконало володіє слов’янськими мовами; крім того, я люблю його, як батька. Він знає мене змалку, з тих часів, коли я ще й гадки не мала про відомі тобі дурниці. Ці двоє допомагають мені підтримувати стосунки з моїми гостями різних національностей, хоч я й сама починаю опановувати потрібні мені мови. Але ж годі балачок. Це я вперше пояснюю свою поведінку. Твій друг не такий цікавий». Потім вона спровадила мене. Справді, чудернацька жінка. Наче розважлива, але більше знається в пристрастях, ніж панує над ними.
38
Переклад О. І. Жупанського.
— Панове, — сказав, раптом з’явившись, Ле Меж, — чого ви спізнюєтесь? Вас чекають за обіднім столом.
Маленький професор був сьогодні в особливо доброму настрої. Він почепив нову фіалкову орденську стрічку,
— Ну що? — запитав нас весело. — Ви бачили її?
Ні Моранж, ні я не відповіли.
Коли ми увійшли, преподобний Спардек і гетьман Житомирський вже обідали. Призахідне сонце кидало на кремові килими малинові відблиски.
— Сідайте, панове, — голосно промовив Ле Меж. — Лейтенанте де Сент-Аві, вчора ввечері ви не були серед нас. Сьогодні вперше скуштуєте страви нашого бамбарського кухаря Куку. І скажете, чи вони вам до смаку.
Слуга-негр поставив передІ мною чудову триглу [39] , яка плавала у соусі з перцем, червоному, наче томатний.
Я вже казав, що вмирав з голоду. Страва виявилася дуже смачною. Соус викликав спрагу.
— Хоггар білий, 1879 року, — підказав мені гетьман Житомирський, наповнюючи мій келих делікатесним топазовим лікером. — Це я дбаю про нього. Він не впливає на голову, лише на ноги.
Одним духом я перехилив келих. Товариство почало здаватися мені чарівним.
39
Риба.
— Гей, капітане Моранж! — загорлав Ле Меж, звертаючись до мого супутника, який спокійно їв свою рибу. — Що ви скажете про цю колючоперу рибу? Її сьогодні виловили в озері оазису. Чи не починаєте ви погоджуватися з гіпотезою про Сахарське море?
— Ця риба — аргумент, — сказав мій супутник.
І раптом замовк. Відчинилися двері, й увійшов білий таргієць. Запала тиша.
Чоловік з затуленим обличчям повільно підійшов да Моранжа й торкнувся його правиці.
— Гаразд, — сказав Моранж.
Він підвівся й рушив за посланцем.
Глечик з Хоггаром 1879 стояв між мною і графом Біловським. Я налив собі келих, котрий містив майже півлітра, і нервово перехилив його.
Гетьман глянув на мене з симпатією.
— Хе, хе, — вимовив Ле Меж, підштовхнувши мене ліктем, — Антінея поважає ієрархічний порядок.
Преподобний Спардек соромливо всміхнувся.
— Хе, хе, — повторив Ле Меж.
Мій келих був порожній. І враз мене охопило бажання жбурнути його в голову доцентові історії. Але стримався! Я наповнив його знову й випив до дна.
— Мосьє Моранж не скуштує цієї чудової баранячої смаженини, — сказав професор, стаючи все грайливішим і накладаючи собі чималий шмат м’яса.
— Йому нічого шкодувати, — роздратовано мовив гетьман. — Це не смаженина, а баранячі роги. Слово честі, Куку починає знущатися з нас.
— Звинувачуйте преподобного, — різко кинув Ле Меж. — Я досить часто нагадував йому, щоб кого іншого навертав у свою віру.
— Пане професоре! — спинив його з гідністю Спардек.
— Можу повторити сказане, — закричав Ле Меж. І мені здалося, що він напідпитку.
— Будете свідком, мосьє, — провадив він, обернувшись до мене. — Мосьє новоприбулий. Мосьє безсторонній. Тому й звертаюся до нього. Чи має хтось право псувати бамбарського кухаря, щодня задурюючи йому голо* ву теологічними дискусіями, до яких він аж ніяк не схильний?
— На жаль, — сумно відповів пастор, — ви помиляєтеся. Навпаки, в нього природний потяг.
— Куку — ледар, який ладен бути гугенотом, аби тільки нічого не робити, і нехай горять наші ескалопи, — подав голос гетьман. — Хай живе папа римський, — проревів він, по вінця наповнюючи келихи.