Ті рахунки пересягнули сорок тисяч франків. Сукні й бальні туалети з салону Гагелен-Опрігец, що на вулиці Рішельє, 23; капелюшки й парики від мадам Александрін з вулиці д’Антен, 14; численні спідниці й білизна від мадам Полін з вулиці де Клері, 100; рукавички «Жозефіна» з Віль-де-Ліон, що на вулиці Шоссе-д’Антен, 6; фуляр з Маль дез Енд, носовички Ірландської компанії, мережива з салону Фергюсон, живильне молочко з Канде. Це живильне молочко з Канде мене особливо вразило. У рахунку значилося п’ятдесят один флакон. Шістсот тридцять сім франків п’ятдесят сантимів за це живильне молочко, яким можна було б пом’якшити шкіру ескадронові з сотні гвардійців!

«Так далі тривати не може!» — сказав я собі, поклавши рахунки до кишені.

За десять хвилин до четвертої я проминув хвіртку Каруселі.

У приймальні ад’ютанта натрапив на Бачіокі.

— Імператор застудився, — сказав він мені, — не залишає кімнати й наказав, коли ви з’явитеся, провести до нього. Ходімо.

Його величність у куртці з нашивками й панталонах, що нагадували козацькі, стояв задумливий біля вікна. Видно було, як під теплим дощиком колихаеться, виблискуючи, бліда зелень Тюїльрійського саду.

— А! Ти прийшов, — сказав Наполеон. — Візьми сигарету. Здається, ви з Грамон-Кадеруссом вчора ввечері добре порозважалися в Шато-де-Флер.

Я задоволено всміхнувся.

— Як, Ваша величність вже знає?..

— Знаю, дещо мені відомо…

— Чи знає Ваша величність, що сказав наостанку Грамон-Кадерусс?

— Ні, але ти мені повідомиш.

— Так от, нас було п’ятеро чи шестеро, я, Віль-Кастель, Грамон, Персіньї…

— Персіньї, — зазначив імператор, — даремно афішується з Грамоном після того, що плете Париж про його дружину.

— Безумовно, сір. Так от, певно, тому Персіньї був схвильований. Він почав розповідати нам, яких прикрощів завдає йому поведінка герцогині.

— Персіньї бракує такту, — пробурмотів імператор.

— Двжеж так, сір. Чи знає Ваша величність, що кинув йому Грамон?

— Що?

— Він сказав: «Пане герцог, я забороняю вам у моїй присутності ганьбити мою коханку!»

— Грамон перебільшує, — мрійливо усміхаючись, мовив Наполеон.

— Ми всі були такої думки, сір, в тому числі й Віль-Кастель, який, одначе, зрадів.

— До речі, — сказав імператор, помовчавши, — забув запитати тебе про графиню Біловську.

— Вона почуває себе добре, сір. Дякую Вашій величності.

— А як Клементіна? Все така ж чарівна дитина?

— Так, сір. Але…

— Здається, мосьє Барош закоханий у неї до нестями.

— Це дуже тішить мене, сір. Але ця втіха пов’язана із значними витратами.

Я витяг з кишені рахунки, отримані вранці, й розклав їх перед імператором.

Він дивився, загадково всміхаючись.

— Годі тобі, тоді. Це дрібниця. Я виручу тебе, тим більше, що мені потрібна твоя послуга.

— Я до послуг Вашої величності.

Він подзвонив.

— Хай прийде мосьє Мокар. Я застудився, — додав він. — Мокар пояснить тобі, у чому річ.

Увійшов особистий секретар імператора.

— Мокаре, це Біловський, — сказав Нанолеон. — Ви знаєте, чого я від нього чекаю. Повідомте йому про це.

І він заходився тарабанити пальцями по шибі, об яку шалено вдарялися дощові потоки.

— Любий графе, — сказав Мокар, сівши, — все дуже просто. Ви, напевне, чули про одного талановитого дослідника, Анрі Дювейр’є?

Я заперечно похитав головою, дуже здивований таким несподіваним вступом.

— Мосьє Дювейр’є, — вів далі Мокар, — повернувся до Парижа з дуже небезпечної подорожі до Південного Алжіру й Сахари. Мосьє Вів’єн’де Сен-Мартен, якого я нещодавно бачив, сказав мені, що Географічне товариства має намір нагородити його за це золотою медаллю. Під час своєї подорожі мосьє Дювейр’є вступив у контакт з вождями диких племен — туарегами, котрі й досі чинять опір військам його величності.

Я подивився на імператора; моє остовпіння було таким, що він зареготав.

— Слухай далі, — сказав він.

— Мосьє Дювейр’є, — провадив Мокар, — домігся того, що делегація від цих вождів прибула до Парижа засвідчити свою відданість його величності. Цей візит може мати дуже важливі наслідки, і його превосходительство міністр колоній сподівається підписати торговельний договір, забезпечивши нашому народові великі вигоди. Цих вождів п’ятеро, і серед них шейх Отман, аменокал, або султан конфедерації аджерів. Вони прибудуть завтра вранці на Ліонський вокзал. Мосьє Дювейр’є зустрічатиме їх. Але імператор подумав, що крім нього…