Шрифт:
Чіпка глипнув не стільки на пояс, скільки на гнучкий Галин стан. Звабливий, аж…
– Гарний пояс, Галю, може, це… ми ще раз зайдемо в печеру?
– Камінці, Ігоре, - серйозно промовила Галя, - мені здається, вони незабаром почнуть блимати.
– Блимати?
– байдуже спитав Чіпка.
– Хай бли…
Тут він згадав, хто і звідки дівчина Галя! Якщо вона не галюцинація, а Чіпка уже й не знає, що думати, хто вона, хто він, що - його хворобливі видіння, а що - реальність?
Останні ніч і ранок він почував себе дуже щасливим і вже забув, чи радше не хотів думати про те, звідки з’явилася Галя (кохана уже) і хто вона все-таки…
– Що ти хочеш сказати, Галю?
– зміненим голосом спитав Чіпка.
– Що мені буде дано сигнал, аби я повернулася додому.
– А ти не можеш залишитися тут?
– А ти хочеш цього?
– Хочу, - Чіпка промовив це не надто впевнено, і ця інтонація не залишилася непоміченою для Галі.
Вони швидко зайшли в печеру.
– Май на увазі, Ігоре, коли я залишуся у вашому світі, то це назавжди!
– Я розумію, - Чіпка ставав усе більш нерішучим.
– А чи зможу я жити у вас, адже ти сам казав, Ігоре, що між нашими цивілізаціями відстань тисяча років?
– Е-е-е, - Чіпка не знав, що сказати.
Ось так розмовляючи, Галя і Чіпка похапцем зривали з себе одяг, цілувалися і тісніше спліталися в обіймах…
Вони встигли. Камінці заблимали, коли Галя розціпила зуби і визволила Чіпчин язик, який вона ледь не відкусила.
Чіпка знеможено розмотував Галине волосся з-поміж своїх пальців.
– Ігоре, - Галя підвелася на килимку, - що робити?
Залишитися чи ні? Щоб я не зробила, це - назавжди!
Залишайся, хотів сказати Чіпка, я тебе кохаю, але його надкушений язик прошелестів щось нерозбірливе. Він зволожив язик слиною, ковтнув і зібрався ще раз озвучити свою відповідь, але промовчав. Бо побачив, як у печеру входить Роксолана. Теж кохана.
Чіпка зблід і скривився.
Галя, швидко глипнувши на нього, потім на Роксолану, все зрозуміла і, не одягаючись, заходилася виконувати якісь ритуальні рухи і креслити знаки на долівці і стінах печери. І нарешті Чіпка «почув» її голос: вона молилася наразі не зрозумілою, але безперечно колись йому відомою мовою…
Роксолана ошелешено дивилася на голих коханців, а коли збагнула, що до чого, гидко по-московськи вилаялася, шарпнула на собі куртку, вихопила з наплічної кобури епік і, не прицілюючися, вистрілила в Чіпку.
Галя, схопивши весь свій одяг, чобітки і хитрий пояс, піднеслася на кілька метрів у повітря, неприродно горизонтально випросталась і щезла.
Роксолана, відкинувши епік, плачучи кинулася до Чіпки, який сидів на килимку, по-дитячому зворушливо посміхався і тримався обома руками за живіт. З-поміж пальців цебеніла кров, заливаючи його недоречно ерегований член.
12
ЛЮБОВ І КОХАННЯ
Роксолана однією рукою завзято рвала на собі волосся, а другою набирала номер на своєму мобільнику.
Збіглися бойовики. Вони не знали, з чого дивуватися - зі спливаючого кров’ю шеренгового Чіпки чи зі своєї полковниці, що стала схожою на верескливу сільську бабу, яка побивається над чоловіком, котрому зламали ребро у традиційній бійці на храмовий празник.
– Швидше! Несіть його!
– Куди?
– слушно спитав Оскар Тартарський.
– До гелікоптера!
– вигукнула Роксолана.
– Там мій гелікоптер, я наказала готуватися до злету!
– Його треба перев’язати, пані полковник, - рішуче сказав Оскар Тартарський, - бо ж спливе кров’ю.
– Швидше! Перев’язуйте! Перев’язуйте! Швидше!
– Роксолана геть втратила командирський голос.
Оскар вправно перебинтував Чіпку.
– У машину!
– верескнула Роксолана.
– А куди ви його переправите, пані полковник?
– Як куди? В - лікарню!
– Пораненого терориста?! В лікарню?!
– Документи!
– Роксолана поволі себе опановувала.
– У нас є документи для прикриття…
За годину до Вижницької районної лікарні гелікоптером було доставлено офіцера податкової служби з київського управління, що отримав поранення у живіт під час полювання у Карпатах. Пораненого супроводжувала вродлива дівчина з владними манерами та мовчазний, схожий на офіцера, чоловік. Обоє були вдягнуті у мисливські костюми. Потерпілий був загорнутий у простирадло, бо одяг його, пане докторе, геть просяк кров’ю…