– Що?
– здивувалася Роксолана.

– Двійко дітей, кажу, - хорунжий дуже ризикував, - хлопчика і дівчинку.

Роксолана засміялася, решта, крім Чіпки, теж.

– Але я обрала інший шлях, - посерйознішавши, твердо сказала Роксолана, - і не дозволю… - Вона помовчала, а потім продовжувала: - А тепер щодо того, у чому ви (панове командири заперечливо похитали головами) мене підозрюєте. Сталося так, що я через необережне поводження зі зброєю випадково поранила шеренгового бійця Чіпку. Нещасний випадок! Почуваючи особисту провину перед товаришем по зброї, що постраждав через мою неуважність, я приділила йому трохи уваги під час лікування. Нічого особистого, лише фронтові товариські стосунки! Зрозуміло?

– Зрозуміло, пані полковник!
– відрапортували командири.

– А тепер, коли шеренговий боєць Чіпка почав одужувати, я повноцінно беруся до командування Армією!

Слухайте наказ!
– крижаним тоном промовила Роксолана, але, глипнувши на Чіпку, замовкла.

– Поранений, - звернулася вона до нього, - ти можеш ходити?

– Трохи.

– Тоді йди подихай трохи свіжим повітрям, тобі корисно, а ми з командуванням проведемо коротку нараду.

Чіпка, спираючись на змайстрований Оскаром з молодого грабчука ціпок, поплентався надвір.

– Прошу сідати, панове командири!
– Роксолана знову була рішучим командиром із залізною волею, і бойовики- ювеліри радісно приготувалися її слухати і слухатися…

Коли спала коротка ейфорія, що завжди настає після того, як миряться пересварені спільники, в обміні думками командування почали з’являтися суперечності. Не могли зійтися на тому, що робити далі. Тобто, якими методами боротися з режимом. За автентичну Україну!

Всім було зрозуміло, що після теракту, який здійснив Чіпка, популярність ювелірів серед посполитих почала поволі падати. Однак друга особа в Організації, заступник командарма осавул Довбуш залишився впертим прихильником терору. За формою такого, як дотепер, лише значно потужнішого.

– Українське сонне і вайлувате суспільство може реагувати лише на фізичний біль, друзі, сильний, шокуючий, жорстокий біль, - повторював раз по раз Довбуш, - до того ж, ірраціональний, несподіваний, спонтанний, такий, що не піддається жодній логіці детермінізму, шановні мої товариші по зброї! Піддане інтенсивній шоковій терапії тіло соціуму стрепенеться, повстане, віднайде в собі свою українську ідентичність, скине ненависний креольський режим Кромєшного, розірве усі неоімперські союзи і почне будувати Автентичну Україну, друзі мої безстрашні, але не до кінця. Тому я пропоную таку тактику подальшої нашої боротьби: вибухи в багатолюдних місцях, знищення об’єктів інфраструктури життєзабезпечення та індивідуальний терор проти знакових постатей режиму.

– Я би погодився лише з третім пунктом програми пана осавула, - почав висловлювати свою думку хорунжий Кармелюк.
– Об’єктивна реальність змушує визнавати, що масовий терор замість стимулювати тіло соціуму до пробудження спонукає його до відторгнення від себе чинника, який заважає спати, у даному разі - нашу організацію. Тому я - за індивідуальний терор, до того ж конкретизований до однієї посадової особи. Та що там казати, - Кармелюк криво посміхнувся, - треба закатрупити Кромєшного. Бо мало того, що на нім однім тримається увесь цей гнилий режим, він ще й своєю зухвалою дурістю осквернив сакральну сутність влади, чим накликав на Україну прокляття вищих сил!

– Цікаво, але безперспективно, - сказала Роксолана, - місце Кромєшного порожнім довго не пробуде, але сама ідея забити президента України, як на мене, досить таки симпатична.

– Зробити це треба неодмінно за допомогою золотого ювелірного виробу, - розвивав свою ідею хорунжий, - можна влаштувати нано-бомбу в якомусь золотому браслеті чи каблучці… - І що?
– іронічно примружилася Роксолана.

– Справді, - знітився Кармелюк, - адже від таких речей Кромєшного оберігають, як від венеричних хвороб.

– А я міркую ось як, братове, - взяв слово хорунжий Тарас Бульба, - терор - це добре, як масовий, так і індивідуальний, проте цими діями ми поставленої мети не досягнемо. До того ж - ніколи. Терор довго тривати не може, рано чи пізно або золотарі і каґебісти нас винищать, або ми видихнемося. Дивіться, до нас йдуть все менше і менше рішучих молодих людей. За минулий рік лише один Чіпка призвався. Щоправда, боєць вартий чотирьох (у Роксолани блиснули очі, що помітив лише Довбуш, який від того спохмурнів і насупився), але де, я вас запитую, натовпи добровольців? Де по п’ять-сім молодих хлопців і дівчат щотижня? Де? Де?
– хорунжий ліз в очі командуванню, благально простягаючи руки.

– Пропозиції!
– холодно відрубала Роксолана.

– Пропозиція моя ось така, братове, - Тарас Бульба зробив жест, що імітував розгладження довгих козацьких вусів, яких у нього, законспірованого бойовика, не було, - після виконання смертного вироку цьому злочинцеві узурпатору Кромєшному ми піднімаємо повстання у кількох областях України, скажімо, на Волині і Поліссі.

Оголошуємо ці території…

– Досить!
– гаркнула Роксолана.
– Тут не клуб аматорів альтернативної історії чи гурток політичної фантастики! Слухайте наказ - штабу готувати позачерговий Великий Збір Організації з порядком денним: подальша стратегія і тактика боротьби ЮВУ з режимом за українську справу.