– Вона мене лікує. Лікарка.

– Я теж по своєму лікарка, - кокетливо повела плечима Галюцинація, - у себе вдома я зцілюю німих.

– Але ж ти теж ніби німа, не говориш, слів не промовляєш, водночас я - чую.

– Ми спілкуємося думкою, Ігоре, отож думки я й лікую.

– Ти чарівниця?

– Я старша помічниця нашого Верховного Відуна, а ще донька пана наших людей.
– Галюцинація трохи набундючилась.

«Князівна і жриця», подумав Чіпка.

– Так, - підтвердила Галюцинація.

Чіпка почав її уважно роздивлятися. Сказати, що вродлива, як лялька, не скажеш, але дуже симпатична, приваблива і… спокуслива. Темні карі з ледь розкосим розрізом очі, смаглява чи просто засмагла шкіра, над верхньою губою, з лівого боку, перчик, каштанове кучеряве волосся і близька до класичних стандартів постать, була б трохи вищою, можна говорити про ідеальне тіло. Чіпка впіймав себе на думці, що він добре вчинив, збрехавши Галюцинації про Наташу Роксолану. А навіщо? Адже це просто галюцинація, хай і дуже реалістична, до того ж Наташа вродливіша і вища… І - жива!

– То пояснювати чи ні?
– вередливо спитала Галюцинація.

– Звичайно, звичайно, - поспіхом відповів Чіпка, - лише одне маленьке уточнення. Я не знаю вашого… твого… чи вашого…

– Твого, твого, - кинула Галюцинація.
– …Твого імени.

– Справа в тому, Ігоре, що в моєму світі імена не вимовляються. Ми просто знаємо, хто є хто, але це не має оформлення у, сказати би по вашому, звуковому чи мисленному вимірі… Не розумієш?

– Може, ви сприймаєте біочастоти одне одного, які у кожної людини суто індивідуальні й неповторні?

– Це можна назвати й так, але важливо те, що кожна людина неповторна і кожен з нас знає, що ця особа - саме ця, а інша - інша…

– Телепатична ідентифікація.

– Що, Ігоре?

– Перекладаю нашою мовою ваш спосіб розпізнавання.

Слухай, але як мені до тебе звертатися?

– Я не можу це тобі передати.

– Знаєш що?
– Чіпка ніяково посміхнувся.
– Позаяк ти галюцинація, то я так тебе й буду іменувати…

– Я не галюцинація, але називай мене, як тобі зручно.

– Тоді домовились. А скорочено Галюцинація буде - Галя.

– Хай буде Галя, - погодилася Чіпчина галюцинація, - але я тобі не привиджуюсь. Я - є!

– Розумію, - Чіпка ще дещо тямив, - що, крім зорових, існують ще й дотикові галюцинації, і коли ти запропонуєш мені себе торкнутися, я відчую тепле пружне юне тіло.
– Ігоре, - Галя набрала якогось неземного урочистого вигляду, - я не привид. Я з іншого світу. Я маю двадцять років і, як тобі уже сказала, є помічницею Верховного Відуна і княжною по вашому. Від якогось часу мені регулярно почав снитися ваш світ і ти. Спочатку я злякалася, але Верховний Відун, ім’я якого я не можу тобі передати, тому хай буде за вашим звичаєм скорочено - Веве, мені усе пояснив. Наші світи, Ігоре, - твій і мій - існують у паралельних вимірах, а часи - ваш і наш - протікають у протилежних напрямках. Ти знаєш, що таке час, Ігоре?

– Час є час, - хмикнув Чіпка.

– Зрозуміло, - Галя посерйознішала.
– Як пояснив мені Веве, один-єдиний раз у Сущому настає такий момент, коли наші - твій і мій - світи перебувають у так званій Зоні Контакту або на Горизонталі Зустрічі, тоді істоти з одного світу можуть проникнути в інший. І - що важливо - повертатися назад. Але не баритися, бо можна і не повернутися.

– То скільки ти маєш часу?
– спитав Чіпка і відразу ж себе подумки покартав за дуже швидку капітуляцію перед своєю прогресуючою шизофренією.

– За вашими вимірами, одну добу, - відповіла Галя.

– А скільки ти вже тут?

– Ну, я знаю, годину чи дві…

– А як ти будеш знати, коли твій термін спливає?
– Чіпка віддав себе хвилям хвороби.

– Пояс, - сказала Галя.
– До речі, за цим візерунком Веве пояснював мені, як творяться світи.
– І як?
– іронічно, як йому здавалося, спитав Чіпка.

Галя зняла з себе золототканий з коштовними камінцями пояс, розстелила його на долівці і, жестом запросивши Чіпку зробити так, як вона, сіла по-турецьки. Чіпка теж сів, але не на голу долівку, а на поролоновий килимок: галюцинації Галі однаково - вона безтілесна, не застудиться.

– Щось холодно, - завовтузилася Галя, - може, ти поділишся зі мною цим гарним килимком?

– Охоче, Галю, охоче, - заметушився Чіпка, думаючи про загадкову жіночу натуру, хай вона навіть і галюцинація. Він відсунувся на край килимка, Галя сіла навпроти, а поміж ними поклала свій розкішний пояс.

– Ось це, Ігоре, - провела пальцем Галя по візерунку у вигляді ланцюжка ромбиків, - ваш світ, а це, - вона вказала на другий подібний за візерунком, але з іншого ґатунку золота ланцюжок, - наш. Бачиш, вони перетинаються?