Отак сиділи вони й насолоджувалися пахощами.

А Румцайс і Ціпісек уже були за замковою огорожею. Румцайс мізинцем вибив із муру камінь, перебігли вони по газону і сховалися за трояндовим кущем. Троянди пахли так, що аж голова йшла обертом. Румцайс зірвав одну квітку і сховав її за пазухою куртки.

Але в цю мить княгиня підштовхнула ліктем пана князя.

— Мон шер, троянди стали слабше пахнути.

Пан князь притулив до очей лорнет.

— Це й не диво, — мовив він, — адже внизу стоїть отой Румцайс.

Тут і Румцайс помітив, що пан князь спіймав його у скельце. Узяв він Ціпісека за руку і намірився назад, до пробитого муру, але зачепився своєю курткою із кордовської шкіри за трояндові колючки. Почав випручуватися — то й зовсім застряг.

А нагорі знявся лемент. Княгиня кричала:

— Пане князь, негайно стрельніть у цього розбійника з вашого пістоля!

Князь кинувся по пістоль.

А Румцайс, схоплений трояндовим кущем, стояв спиною до вікна і не міг навіть поворухнутися! Ото досада, ото халепа!

— Ти хоч кажи мені, що там угорі діється! — промовив він до Ціпісека.

— Пан князь набиває пістоль залізною кулею, — відповів Ціпісек.

— Треба й собі зарядити, — спокійно промовив Румцайс і, не поворухнувши й ліктем, самими пальцями зарядив пістоль зеленим жолудем.

— Пан князь дивиться сюди через мушку, — правив далі Ціпісек. — Цілиться, батьку, на тебе!

— А я через кляті колючки не можу в нього стрельнути! — збліднувши, вигукнув Румцайс.

— Тільки-но я скажу по-французькому «три», стріляйте, пане князь, в цього Румцайса! — вигукнула у вікні княгиня. Та від хвилювання вона забула, як по-французьки «три».

Тим Румцайс і скористався.

— Якщо я не можу вистрелити просто у князя, — сказав вій Ціпісеку, — то ти хоч покажи мені, з якого боку їчинська брама.

Брама була прямо перед Румцайсом, і він вистрелив у неї зеленим жолудем.

Жолудь брязнув об браму, відскочив від неї і влетів прямо у вікно.

— Ой, щось мене дзизнуло просто в око, яким я цілився у Румцайса! — вигукнув князь і кинув пістоль.

— Труа! — згадала княгиня, як по-французьки «три». Та було вже пізно.

Румцайс випручався з колючок, озирнувся, де та дірка в мурі, і взяв однією рукою Ціпісека за лікоть, а другою помацав у себе за пазухою троянду. І вони пішли додому, а по дорозі занесли троянду мавці, яка чекала на них біля куща шипшини.

Одного разу Ціпісек грався біля струмка, завів воду до печери, і у Манки відволожився гніт од кресала.

— Як же я тепер буду розпалювати вогнище? — забідкалась Манка.

Почув це Румцайс і каже:

— Чого ти побиваєшся? Кресону нігтем об ніготь і матимеш вогню, скільки забажаєш.

Та Манка не могла заспокоїтись.

— А де це, Румцайсе, написано, що ти будеш удома саме в ту хвилину, як у мене згасне вогонь?

На третій день після того варила Манка семикратну розбійницьку юшку. Під такою юшкою вогонь має бути весь час на три пальці заввишки. Інакше юшка загусне, пригорить, і її доведеться вибивати з горщика дрючком.

Юшка вже мала закипіти в третій раз, коли Манка раптом промовила:

— Оце так!

Вогонь під горщиком почав гаснути, полум'я ліниво пробігало над попелом. А Румцайса ніде не видно, і нікому кресонути нігтем об ніготь.

Коли вогнище вже зовсім згасало, зазирнув до печери вогневик ржаголецького лісу:

— Чогось у мене ноги терпнуть. Видно, з вогнем десь негаразд.

— Та це у нас, — відповіла Манка. — Юшку доварити не можу.

Вогневик не промовив більш ані словечка, зібрав під язиком слину і плюнув у вогнище. Полум'я вибухнуло, і юшка вмить закипіла.

— Спасибі, — промовила Манка. — Я скажу Румцайсові, щоб не забув тобі віддячити.

На четвертий день ішов Румцайс Ржаголецьким лісом, коли чує раптом — хтось кричить на просіці. Рушив він туди через молодняк і побачив таке:

Сидить на пеньку капрал із їчинського полку з папером у руці. Перед ним стоїть вогневик і переступає з ноги на ногу, щоб не присмалити трави і мурашок.

— Ти у мене постоїш струнко! І що в цій бамазі написано, так все воно й буде! — вигукував капрал, аж жолуді на дубах тремтіли.