— От звідси і вій собі та дмухай.

Втекти в інше місце з такої висоти Мелузина не могла, отож сиділа та дмухала. В Їчині все було спокійно, зате в Ржаголецькому лісі цілу ніч буки билися об дуби. Багато дерев поламало.

Румцайс слухав, слухав це та й каже:

— Грім і блискавка! Гарну штуку встругнули нам його величність разом із паном князем!

Якось хотів Румцайс зарядити пістоль і бачить: в нього лишилося пороху ледве на один заряд. Набив він пістоль і сказав Ціпісеку:

— Піди-но, синку, до зброяра Галіржа по порох. Хай дасть тобі тричі пересіяного, той горить найкраще.

Манка дала Ціпісеку шкіряну торбинку, і він вирушив до Їчина. А по дорозі рвав малину і кидав ягоди собі в капелюх.

У крамниці зброяр насипав йому в торбину пороху, а Ціпісек зброяреві — малини в миску. Потім Ціпісек заквапився додому, бо Манка того дня варила на обід розбійницьку юшку, а він її дуже любив. Раптом помітив він пташку, якої в Ржаголецькому лісі досі не бачив. Здавалося, пташка була із криги — і колір такий, і пір'ячко. Крильцями вона не ворушила, а все ж таки літала.

Ціпісек гукнув до пташки:

— Гей, хто ти така?

Але пташка мовчки пурхала від куща до куща. І підлітала ближче й ближче до скель. Ціпісек навіть не помітив, як на нього війнуло свіжим вітром, і біг далі й далі за тією пташкою.

Раптом Ціпісека стьобнуло по очах ожиновою гілкою, і перед ним стала дивна жінка. Не стара й не молода, на голові — лляна хустина, на плечах — сорочка з грубого полотна. В руці вона тримала пташку і гостреньким, мов осока, голосом промовляла:

— Я Мелузина-завірюха, а це моя крижана пташечка. Вона показує мені, куди дмухати — вліво чи вправо.

— Авжеж, — відповів Ціпісек, не знаючи, що казати далі.

— Де живу, того не скажу! Але я тебе все одно туди відведу, — правила далі Мелузина.

— А я не піду, — відповів Ціпісек.

Мелузина дмухнула, і хлопця ніби штовхнула в спину чиясь дужа рука та й погнала до скель, де людська нога не лишає по собі й сліду. Хапався він за гілки, але Мелузина ламала їх у нього під руками. Хотів запам'ятати дорогу, але Мелузина засльозила йому очі. Кричав, але Мелузина свистом заглушила його голос. Зрештою Ціпісек сказав:

— Ну, я вже взявся за розум. Піду, куди хочеш.

Мелузина сховала крижану пташку в кишеню і пішла на крок попереду Ціпісека. А Ціпісек нишком надірвав шов на шкіряній торбинці, і звідти почала трусити тонесенька доріжка пороху аж до скель.

Нарешті Мелузина сказала:

— Сідай ось у цій печерці. Постережу я тебе, а далі видно буде.

Ціпісек простелив порожню торбинку з-під пороху та й сів собі. А Мелузина вмостилася надворі. На долоні тримала крижану пташку, щоб та дала знак, коли треба буде дмухнути на Ціпісека.

Дома тим часом чекали Ціпісека на розбійницьку юшку. Нарешті Манка сказала:

— Дивно, що Ціпісека й досі немає з Їчина. Може, з ним сталося якесь лихо.

— Піду пошукаю його, — мовив Румцайс і перевірив пістоль — чи заряджений він зеленим жолудем.

Пішов Румцайс і бачить — Ціпісека немає. Пошукав на імператорській дорозі, що веде до Їчина, на путівці через Ржаголецький ліс, а тоді подався навпростець поміж деревами. Але навколо — ні душі.

Раптом щось захрумтіло в Румцайса під чоботом. Він нахилився і побачив: щось розсипано. Понюхав і каже:

— То це ж тричі просіяний Галіржів порох!

Кресонув Румцайс нігтем об ніготь, вискочила іскра, і він пустив її на порохову доріжку. Порох ураз загорівся, вогник побіг поміж соснами, і Румцайс поспішив за ним.

Вогняна доріжка вивела його до скель. Аж до печерки — невеличкої, мов з того місця викотився валун. У печерці сидів Ціпісек на порожній шкіряній торбинці. А навпроти, не спускаючи з нього очей, ніжилася на сонечку Мелузина.

— Недобре ти зробила, що завела мого сина Ціпісека, — мовив Румцайс.

— Якщо перше зробила недобре, то друге зроблю краще, — відповіла осоковим посвистом Мелузина, звелася на ноги і злегка дмухнула крижаній пташці під крила.

Пташка злетіла в неї з долоні і почала шугати поміж скелями, а Румцайс так і прикипів до неї очима.

Аж тут Ціпісек закричав:

— Батьку, вона на тебе заміряється!

А Мелузина вже вимахує своєю лляною хустиною, і вітер так і свистить у Румцайса в вухах. Насунув він на вуха капелюх і гукнув до Мелузини: